Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спи, моя маленька! — сказав він, але вона і так дрімала.
Том узявся за колонки цифр, додаючи запаси палива та коробки з гартівною сіткою. Зверху у світловій камері маяка було чутно, як рівно, повільно і з низьким гулом працює обертальний механізм. А далеко внизу він бачив самотній вогник у будинку.
Він майже годину працював, аж раптом певне внутрішнє відчуття змусило його повернутись, і він побачив, що Люсі дивиться на нього, а її очі виблискують у м’якому світлі. Коли їхні погляди зустрілися, вона засміялась, і Тома знову здивувало те, яким же чудом була ця дитина — така гарна й така беззахисна.
Вона підняла свою забинтовану рученьку і роздивилась її.
— Я була на війні, татку, — сказала маленька, насупилась і простягнула до нього руки.
— Спи, сонечко! — відповів Том і спробував повернутись до роботи, однак Люсі не вгавала.
— Татку, заспівай мені пісеньку, — попросила вона, все ще простягаючи рученята.
Том посадив її на коліна й тихенько погойдав.
— Лулу, якщо я почну співати, тобі насняться жахіття. Мама в нас співачка, а не я.
— У мене болить рука, татку, — сказала дівчинка, показуючи на бинт.
— Я знаю, що болить, кроленятко. — Том обережно поцілував пов’язку. — Скоро все загоїться, от побачиш. — Він поцілував її у чоло і погладив тоненьке світле волосся. — Лулу, Лулу! Як же ти опинилася тут? — І він подивився вбік, у густу темряву. — Як же ти з’явилась у моєму житті?
Чоловік відчував, що дівчинка розслабилася, поступово засинаючи. Поволі її голівка сповзла йому на лікоть. Ледь чутно Том прошепотів запитання, яке не давало йому спокою:
— Як ти змушуєш мене так почуватися?
Розділ 20
— Я й подумати не міг, що він намагався зв’язатися зі мною.
Том сидів поруч з Ізабель на веранді. Він знову й знов крутив у руках старий потертий конверт, адресований йому в «13-й батальйон Австралійських піхотних сил». На кожному вільному місці були зворотні адреси та поштові штампи, де зазначалося «повернути лист відправнику» — батькові Тома, есквайру Едварду Шерборну. Лист, а також звістку про смерть батька три дні перед тим привіз катер.
Офіційний лист з адвокатської контори «Черч, Гаттерслі енд Парфітт» повідомляв лише факти. Рак горла, 18 січня 1929 року. Декілька місяців було витрачено на те, щоб відшукати Тома. Його брат Сесил успадкував усе майно, за винятком заповіданого Тому медальйона матері, вкладеного в конверт, який шукав Шерборна по всьому світу.
Того вечора чоловік запалив світло на маяку й відкрив конверт у світловій камері маяка, спочатку мовчки вчитуючись у суворий гострий почерк.
«Мерривейл»
Сидней, 16 жовтня 1915 року
Любий Томасе!
Я пишу тобі, бо знаю, що тебе відправили на фронт. Я не з тих, хто гарно пише, але це, мабуть, єдиний правильний вихід, адже ти зараз далеко і з тобою може трапитись якась біда до того, як ми зможемо зустрітись.
Багато чого я не здатен тобі пояснити, не зганьбивши імені твоєї матері, а я вже не хочу завдавати тобі болю, бо його і так було багато. Через те про деякі речі я просто промовчу. Я відчуваю себе винним у дечому, через це й хочу виправити це зараз. Я вкладаю з листом медальйон, який мати хотіла передати тобі, коли пішла. Портрет дуже схожий на неї. Тоді я думав, що краще було не нагадувати тобі про матір, тому й не передав його. Мені було нелегко вирішити, що твоє життя буде кращим без її присутності.
Тепер, коли її вже немає, я вважаю, що повинен виконати її прохання, навіть з таким запізненням.
Я намагався виростити тебе справжнім християнином і дати тобі найкращу освіту. Сподіваюся, навчив тебе розрізняти добро і зло: жодні принади світу чи успіх не варті того, щоб через них занапастити свою безсмертну душу.
Я пишаюся, що ти вирішив піти на фронт. Ти відповідальний молодий чоловік, і після війни я був би радий допомогти тобі в справах. Сесил має здібності хорошого керівника, і я сподіваюсь, він успішно керуватиме фабрикою після того, як я піду на заслужений відпочинок. Але для тебе теж, без сумніву, знайдеться місце.
Мені було боляче дізнатися від інших, що ти поїхав на фронт. Я б з радістю поглянув на тебе у формі та попрощався б із тобою, але, думаю, ти не хочеш мати зі мною нічого спільного після пошуків матері та звістки про її смерть. Тому тобі самому вирішувати, як учинити. Якщо відповіси на цей лист, я буду надзвичайно вдячний. Ти все ще мій син, і ти не зможеш зрозуміти всього, що я маю на увазі, доки сам не станеш батьком.
Проте, якщо не захочеш написати мені, я з повагою прийму і таке рішення і більше тебе не турбуватиму. Я буду молитися про твою безпеку в бою і твоє переможне повернення на ці береги.
Твій відданий батько,
Едвард Шерборн
Здавалося, Том не говорив із цим чоловіком вічність. Чого вартувало йому написати такого листа! Те, що батько вирішив спробувати зв’язатися з ним після їхньої гіркої сварки, стао не просто несподіванкою, а шоком. Він уже не знав, чому вірити. Том запитував себе, чи батьківська холодність укривала все ще відкриту душевну рану. Уперше за батьковою кам’яною зовнішністю він щось побачив, і на мить перед ним з’явилася поранена коханою жінкою людина високих принципів, яка заховала біль глибоко в душі.
Том не просто так шукав свою матір. Стоячи у дверях пансіону у відполірованих черевиках і з охайно підстриженими нігтями, він востаннє повторив слова: «Вибач, що завдав тобі болю». Тієї миті він почувався наче невпевнений в собі хлопчисько, котрий чекав 13 років, щоб промовити це. У нього стиснуло горло. «Я сказав лише, що бачив автомобіль. Що біля будинку був автомобіль. Я не знав…»
Тільки багато років після того він повністю зрозумів значення мовлених ним слів. Її назвали негідною матір’ю і викинули з його життя. Але його шлях у пошуках прощення був надто довгим, і йому не дано було почути, як мати прощає його за зраду, навіть таку ненавмисну. Слова мають здатність притягувати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.
