Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

— На жаль, ні, але я чудовий актор і дуже старатимуся. Соромитися там, вухами червоніти. Причому стільки разів, скільки потрібно. Скільки там тих дочок було?

— Дурень! — сказала Міррет і почервоніла замість Луї. — Краще подумай, де ми Німейського лева візьмемо!

— Ну… підемо і пограбуємо зоопарк. Або цирк, — припустив Луї.

— Потім, колись, — додав вовк. — А поки ми добуватимемо пояс Іполити. Я знаю, де він зараз знаходиться, — сказав вовк і знову вишкірив ікла.

Міррет трохи на цю своєрідну посмішку помедитувала і звернула список подвигів у трубочку.

— Поїхали! — рішуче сказала вона.

І тут пролунав постріл.

Всі присутні на галявині, дружно витріщилися на Аллочку, що цілилася з револьвера в метелика. Пролунав другий постріл, але метелик встиг осіннім листом відлетіти вбік, і куля зникла десь у лісі. Ельфійка, котра не звикла промахуватися, прицілилася ще раз, але метелику знову пощастило. Замість чергового пострілу пролунало сухе клацання.

— Ой, а мені потрібні патрони, — заявила Аллочка і привабливо посміхнулася.

Вовк клацнув щелепою.

— Ти чого в нього стріляла? — обережно спитала Міррет, бо якщо в револьвері закінчилися патрони, то це зовсім не означає, що погана ельфійка не може запустити ним у голову.

— Він нас підслухував! — з такою впевненістю заявила лісова діва, що у Мірет навіть язик не повернувся спитати в неї про довідку від психіатра і таблетки від параної.

***

А Яй-Каай, що ледве врятував свого метелика від грізної ельфійки, полегшено зітхнув, трохи подумав і відпустив комаху. Доглядати за підопічною, звичайно, треба. Але якщо ельфійка й надалі розстрілюватиме всіх підозрілих метеликів, пташок та білочок, доведеться придумати щось інше. Якщо сутність, що вселяється в тваринку, повертається в бога через те, що загинув носій, потім дуже болить голова, віднімаються руки-ноги, а іноді падають божественні сили нижче допустимого рівня. Загалом, це ризикова справа.

— Може спробувати спостерігати за допомогою яблучка та тарілочки? — спитав сам у себе Яй-Каай.

Почухав голову, позаглядав у свої храми, переконавшись, що віруючі традиційно несуть на жертовник бамбук, овечу вовну та дівочі коси. Зітхнув ще раз, цього разу про те, що колись був молодим, дурним і дуже хотів виділитися, і подався до сусідів, позичати яблуко.

***

— А хіба їх не по черзі треба робити? — питала у ікластого викладача Міррет, коли вся компанія вже сиділа в машині і їхала до невідомого.

— Не думаю, що це має особливе значення. Хіба що ти хочеш придбати непробивну левову шкуру, — написав у відповідь вовк.

Він, з незрозумілою завзятістю продовжував дотримуватися обітниці мовчання, як тільки поруч опинялася Аллочка. А варто було їй відійти і обітниця одразу кудись зникала. Причому і Мірет, і Луї, і напевно навіть жаба підозрювали, що ельфійка з її слухом давно вовчого голосу наслухалася, а можливо, навіть його впізнала. Просто визнавати не хоче.

— Не хочу, — зізналася Міррет і так яскраво уявила цю гидоту, що навіть в очах потемніло. — Гаразд, пояс, то пояс. І де він зараз?

— У колекції одного мого знайомого, — сказав вовк і посміхнувся. Широко-широко.

— Він нам його віддасть? — слушно засумнівалась Міррет.

— Ні, звичайно, — підтвердив її справедливі побоювання вовк. — Але ж ми його вкрадемо. Все одно там історія темна з поясом. Така темна, що він цей пояс нікому не показує. Я випадково побачив його. У будинку заблукав. Саме з того часу мене в той будинок і не пускають.

— А нас пустять? — знову поставила риторичне запитання Міррет.

— Не всіх. Мене точно не впустять. А ось Аллочку зі скрипкою можуть. Хазяїн там естет. І поки вона його відволікатиме і розважатиме, ми увійдемо через чорний хід і заберемо пояс.

— Так просто? — засумнівалася Міррет.

— Це чорновий варіант плану, — безтурботно зізнався вовк. — Деталі розробимо по ходу діла.

Міррет подивилася на вовка повним сумнівів поглядом і важко зітхнула. Якось вона була кращої думки про цього викладача. А тут на тобі, авантюрист. Причому авантюрист, готовий влізти в авантюру не переймаючись наслідками. Яке розчарування.

Натомість Міррет несподівано відчула себе дорослою та розумною, а це було приємно.

***

Доїхали новоявлені викрадачі поясу королеви амазонок до якогось дивного лісу. Він був ніби листяний і зовсім не тропічний, але чомусь у ньому час від часу зустрічалися пальми, під якими росли бочкоподібні кактуси. Далеко в ліс машина заглиблюватись не стала. Доїхала до досить великої галявини, поперек якої лежало не менш велике дерево, і зупинилася.

— Далі підемо пішки, — перша здогадалася про причину зупинки Міррет.

— Не всі, — написав на черговому сувої вовк. — Водяний залишиться, там за деревом є струмок, що підходить для нього. Жаба та тато-ельф теж. Вони наглядатимуть за водяним та один одним.

Жаба та ельф переглянулися, а потім дружно пирхнули. Схоже, їхні думки один про одну мало чим відрізнялися.

— Значить, Аллочка бере скрипку і йде лісом кричачи «Ау!», — сказав Луї. — Зустрічає місцевих жителів і розповідає їм казку про те, що ходила лісом, збирала гриби та відстала від цирку. Ну, чи цирк вирішив на неї не чекати, подумавши, що ельфійка знайшла в цьому лісі собі нову батьківщину і вже в'є гніздо на найвищому дереві. Загалом, поїхали та й поїхали. Чорт із ними. А важливо те, що бідолашна дівчина від туги і голоду з'їла всі гриби сирими і без солі і вже майже змирилася, що так і помре в цьому лісі — молода й гарна. І тут вони, рятівники. Місцеві жителі її вислухають, переймуться і поведуть до того будинку, де знаходиться пояс.

— До замку, — написав вовк. — А поведуть обов'язково. Власник любить красивих жінок, особливо самотніх красивих жінок. Він чомусь вважає, що вони беззахисні.

— Ага, — сказав Луї. — А в Аллочки кольт та магія.

Вовк кивнув головою.