Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

Проте недарма кажуть, що бідняки не так боляче сприймають втрату всього майна, як багачі — втрату дрібнички. Доки Ейр Літтл дійшов до своєї квартири, він встиг переконати самого себе, що лиха все одно не уникнеш, а тому не варто й нерви псувати. Що буде, те й буде. На здоров'я скаржитись поки що не доводиться, а згодом, може, перепаде якась там пенсія. А багатство… Та цур йому пек, отому багатству! Голим народився на світ, голим і в землю підеш!

Ні, єпископ Соттау не хотів розлучатися з палацом задарма. Як справжній монієць, він не давав наплювати собі в кашу, навіть коли йшлося про сили небесні. Слід сказати прямо: єпископ не брехав, посилаючись на свою релігійність. Бог для нього існував насправді. Однак, вихований у вік руйнівного матеріалізму, Соттау сприймав бога як щось абстрактне, схоже на дорожні знаки автострад Монії. «Не перевищуй швидкості!» — от і все. Бог — всевидющий, як поліція, — карає за порушення правил. А в межах дозволеного — ти сам собі хазяїн, і йому начхати на тебе — так самісінько, як начхати поліцаєві, чи їдеш ти своєю машиною, чи стоїш на місці.

Єпископ розсудив просто: якщо надто сумлінний стариган не хоче сам подбати про своє майно — отже, йому слід допомогти! Експериментальні вибухи в Монії бувають так часто, що використання за полігон тієї далекої від Ріо-Айр пустелі, на яку вказав Літтл, нікого не здивує. Правда, Сан-Клей загине, але, далебі, всі будинки там застраховані, та й вартість їх незначна.

Ще якийсь час єпископ міркував, чи не перевищує цей план дозволеного богом, а потім, переконавшись, що ні, вирушив до того, хто добре знався на таких справах.

Генерал Крайн — головний консультант Генерального штабу Монії — міг робити бізнес. Правда, він встрявав до справ дуже рідко, зате влучно. А цього вечора генерал показав себе просто блискучим стратегом. Полохливий план єпископа після невеличкої деталізації перетворився на задум грандіозної афери. Хай собі Літтл зчиняє аларм, і якомога раніше. Власники дач та палаців, безперечно, в першу мить кинуться спродувати їх, щоб уникнути краху. Якщо поставити справу тонко, вміло, притягти для її виконання підставних осіб — можна буде скупити ласенькі шматочки за безцінь!

В ті хвилини, коли професор Ейр Літтл, востаннє зітхнувши, вмостився спати, в його кабінеті черговий метеоролог на офіційну вимогу вищого військового начальника зняв копії обрахунків електронно-обчислювальної машини і передав спеціальному кур'єрові.

А далі все пішло як по-писаному. Короткий наказ — і з бомбосховища науково-дослідного центру повітряного флоту Монії вивезено бомбу номер такий-то. Її почепили до бомбардувальника серії такої-то. Така-то частина вилетіла спеціальними вертольотами в район пустелі, дуже далекої від Ріо-Айр, прочесала її, щоб не зазнав лиха якийсь із цивільних, а о тридцять другій годині п'ятнадцять хвилин — саме коли агенти генерала Крайна та єпископа Соттау вже почали оформляти дуже вигідні закупочні контракти, а біднота ганялася за кожною машиною, щоб якнайшвидше вивезти сім'ю та майно з рокованого півострова, — атомна бомба була зірвана.

Рівно через добу — тоді, коли за розрахунком професора Літтла циклон уже мав сунути на Ріо-Айр, — Фредді Крайн відшукав свою наречену і зі стриманою гордістю показав документ на право володіння «халупчиною» з ста кімнат на самісінькому березі моря.

З незмінно доброзичливою, трохи скептичною посмішкою Фредді розповів про спекуляцію свого батька. В такій операції він не бачив нічого злочинного. Що ж — звичайна біржова гра, в ній ризикують обидві сторони, а виграє одна. Деталей цієї гри Фредді не знав, тому щиросердо послався на прогноз професора Літтла, який нібито виявився хибним після грунтовної перевірки синоптиків повітряного флоту Монії.

Фредді сподівався на радість нареченої. Адже вона так часто мріяла про дачу в Ріо-Айр!..

Але сумна, мовчазна Тессі сприйняла цю звістку байдужісінько і лише перепитала:

— Професор Ейр Літтл, з інституту метеорології?

— Так, — дещо здивовано ствердив Фредді.

Звідки йому було знати, що Тессі вмить пригадала підстаркуватого мужчину, якого вона спочатку хотіла назвати слимаком за прагнення сховатись від усього й усіх у самому собі, а потім назвала ЛЮДИНОЮ!.. І звідки Фредді міг знати, що він, сам того не бажаючи, підказав нареченій ім'я того, хто був їй зараз найпотрібніший у світі?

Повідомлення про смерть професора Лайн-Еу прийшло із запізненням на добу.

Тессі не пам'ятала, як саме і за скільки часу домчала до Дайлерстоуна. Від отих кількох годин шаленого льоту автомашини лишилось враження чогось тривожного, нескінченного, сповненого полохливої надії, що трапилося непорозуміння, яке обов'язково розвіється, якщо приїхати вчасно.

Але вона не поспіла. Їй навіть не пощастило глянути востаннє на людину, яка була її вчителем, порадником і натхненником. Красива срібна урна на чорному мармуровому постаменті — от і все, що зосталося від любого дідуся Лайн-Еу, від його рідкісного, дерзновенного таланту, від його мрій та прагнень.

Великий зал у жалобі. Стримане ридання оркестру. Нескінченний потік людей, що прийшли віддати останню шану знаменитому лікареві. Чітко надрукований офіційний бюлетень анатомічного розтину з висновком: «Крововилив у мозок».

Усе свідчить, що професор Лайн-Еу помер. Але Тессі не хоче вірити цьому. Вона знає: професора Лайн-Еу ВБИТО!.. Бреше офіційний бюлетень, підписаний незнайомими, чужими лікарями. Бреше гостроноса покоївка професора. Його вбили! Отже, «Братство» не пішло проти війни.

Ще суне й суне людський потік. Ще бринять в залі скорботні мелодії оркестру. А вже до Тессі Торн підходить шанобливий нотар з урядовцями. Згідно з заповітом, складеним кілька років тому, названа онука професора Лайн-Еу одержує все його майно.

Смаковито, урочисто читає нотар духівницю, перелічує те, що припадає і припадатиме спадкоємиці в майбутньому, потім веде Тессі через весь особняк, щоб показати спадщину. Тессі покірно йде слідом, хоч для неї ця процедура непотрібна й образлива. Ніякий капітал не заступить їй щирого й людяного дідуся Лайн-Еу, а те найважливіше,