Маріанна Маліна - Via Combusta, або Випалений шлях

Для рабів — пута.

Небо — домівка моя,

Воля — сутність моя.

Я не служу нікому,

Тільки котяче око —

Господар мій.

Я здивовано дивився на неї. Хай йому грець! Вона ще й вірші у снах пам’ятає!

— Оце і є загадка, — провадила Свєтка, — і її потрібно розгадати… Я відчуваю, що в ній ключ.

— Ключ? — я зацікавлено звів брови і перестав жувати.

— Так, той самий дев’ятий ключ, якого не вистачає…— доїдаючи грінку, вела далі Свєтка.

— Який іще дев’ятий ключ?

Свєтка відмахнулася від мене і задумливо забубоніла:

— Так… Зміїне плем’я… Змія, що ковтає свій хвіст… — раптом всміхнулася: — Так це ж про час! Точно! Змія… це час. Дев’ятий ключ — це час! Небо — домівка моя…

Я сидів і тільки тупо дивився на неї.

— Котяче око… — продовжувала бубоніти Свєтка. — Не розумію…

Я глянув на Костянтина. Він саме обернувся до мене хитрою мордякою від залитого вранішнім світлом вікна. Його зіниці звузилися і були як майже непомітна рисочка.

Зненацька я все збагнув:

— Це ж місяць! Він — як котяче око!

Свєтка здивовано вилупилася на мене, немовби щойно побачила. Потім радісно ляснула себе по лобі:

— Точно! Котяче око схоже на місяць! Повний місяць — максимально віддалений від сонця. Коли темрява навкруги — котячі зіниці робляться великими, як повний місяць, і світяться відбитим світлом. Коли місяць наближається до сонця — він теж робиться для нас тоненьким серпиком, як котяче око від світла… А три і одне — три місячні фази. Молодик, повня і старий місяць. Усе правильно! А ти молодець!

— Дякую… та все ж я б волів, аби ти мені пояснила…

— Щоб відкрити портал, треба зібрати вісім ключів. І розгадати, який дев’ятий… — таємниче почала Свєтка.

Несподівано до кухні зайшла Ангеліна.

— Все! Досить теревенити! — сказала несподівано жорстко.

— Чому? — ображено звела на неї очі Свєтка.

— Тому, що час збиратися, — Ангеліна красномовно вказала в бік годинника на стіні,— кому в школу, а кому на роботу. Тож хутко-хутко… закінчуйте посиденьки та вдягайтеся. Бо автобус не чекатиме…

Виходячи з кухні, Свєтка зашепотіла мені на вухо:

— Не зважай на неї… Я тобі все покажу. Я тепер знаю, де вихід… Вихід — там, де повна темрява. Темрява перед народженням молодика…

Тривав нудний урок, і Свєтка, щоб розважитися, поклала собі на коліна атлас зіркового неба і щось там з інтересом видивлялася. А потім обернулася до мене і зашепотіла:

— Дракон завжди в усіх казках та міфах охороняє коштовності. Дивись, — вона тицьнула пальцем у карту, — біля Малої Ведмедиці, навколо Полярної зірки, розташоване сузір’я Дракона. Які дорогоцінності він охороняє?

Я розвернувся до неї і витягнув шию, щоб краще роздивитися. Раптом біля нашої парти з’явилася вчителька, і я просто над вухом почув:

— Родной язык у человека тот, на котором он думает…

Я звів очі й побачив перед собою нашу «русачку», яка єхидно дивилася на Свєтчин атлас. Свєтка швидко зорієнтувалася і запхнула книгу у шухляду під партою.

— Вот ты, Светлана, на каком языке думаешь? — невдоволено мружачи очі запитала вчителька.

Свєтка підвелася:

— Я?

Десь на гальорці тихо захихотіли.

— Да! Ты! — підібгавши мальовані помаранчевим кольором губи, з притиском проказала «русачка».

— Ні на якому! — відповіла Свєтка. По класу прокотилася хвиля вже цілком відчутного сміху. Світлана неуважно ковзнула поглядом навкруги і виправилася: — Я не думаю словами…

— Напоминаю для тех, кто забыл, — тріумфально обвела очима клас учителька, — идёт урок русского языка! А некоторые не только не в состоянии думать, а даже не в состоянии вспомнить, где находятся!

Клас уже розвеселився на всю котушку і мало не повзав від реготу. Свєтка трохи почервоніла і сіла на місце, бурмочучи під ніс:

— Думати словами — це примітивно і дуже повільно…

Вчителька тим часом підійшла до дошки і, продовжуючи якусь недочуту нами тему, вивела на дошці каліграфічним почерком:

Омонимы

І проказала, звертаючись до класу:

— Успокаиваемся! Вспоминаем программу пятого класса!

А потім, не чекаючи відповіді, не менш каліграфічно написала:

КЛЮЧ журавлей

КЛЮЧ от дверей

Из-под земли бил КЛЮЧ

— Так кто нам прояснит значение слова «омоним»? — вона оглянула вже мовчазну аудиторію і зупинила погляд на Свєтці.— Может, ты, Светлана?

Свєтка зітхнула і знову підвелася:

— Омонимы, — нудним завченим голосом почала вона, — разные по значению, но одинаковые по написанию и звучанию слова.

І зненацька додала:

— Тільки це ваше «арістотелєвське опрєдєлєніє» — дурня повна!

У вчительки брови поповзли вгору.

А Свєтка тим часом рішучими кроками попрямувала до дошки і, зупинившись біля вчительки, подивилася їй просто в очі та проказала:

— Бо ніякого «разного значєнія» тут і близько немає!

Лице «русачки» на таке нахабство почало вкриватися нервовими червоними плямами. Я, чесно кажучи, теж не чекав від тихої Свєтки такого демаршу.