Вольф-Дітріх Гайке - Українська дивізія «Галичина»

поступово від непотрібних речей, але ще тоді виявилося дуже багато такого, що було тільки зайвим тягарем для неї.

2 або 3 травня 1945 року скликано усіх начальників, вищих адьютантів та начальників штабів вищих командувань до армії на нараду. Нарадою проводив головнокомандуючий генерал танкових військ Бальк. Він вірив у сприятливий розвиток дальших подій і просив сповістити про це вояків. Потім подав вказівки щодо ведення бойових дій, при чому доручив посилити активність розвідувальних груп, що мали б іти рейдами у глибокий тил ворога, довший час перебувати поза його лініями, вести розвідку і нищити військові об'єкти. У таких діях чималу участь мали б брати українці, особливо їх найхоробріші старшини. Далі головнокомандувач твердив, що постачання бойовими припасами забезпечене на майбутнє та що в складах поблизу фронту ще досить пального та амуніції, потрібних на відбиття ворожого наступу. Крім цього, армія вжила заходів для перебрання у своєму районі важливих складів амуніції. Присутнім було важко повірити в таку оцінку ситуації і тому вони сприйняли її скептично. А проте старшини роз'їхалися до своїх частин з деякою надією на краще, хоч не вірили в те, що говорив генерал Бальк, а бачили недалекий кінець війни у повному розвалі Німеччини.

Тим часом праворуч від Дивізії відбулося нове перегрупування, в наслідок якого правим сусідом Української Дивізії стала 16-та СС-дивізія танкових ґренадирів «Райхсфюрер СС» (16. SS-Panzergrenadier-Division "Reichsfьhrer SS").

У той час із заходу й північного заходу на територію Австрії вступили війська західніх альянтів. За згодою командира Дивізії сотник Макарушка виїхав в район Фелькермаркт (Vцlkermarkt) - Кляґенфурт (Klagenfurt), щоб увійти в контакт з західніми альянтами і зголосити їм про існування Української Дивізії. 5 або 6 травня 1945 року Макарушка зустрівся з однією англійською частиною, командир якої прийняв його коректно й ввічливо. Макарушка просив командира призначити район Фелькермаркту на збірний пункт для Дивізії. Таке прохання англійський командир схвалив, бо в тому районі вже стояли запасний полк і деякі інші підрозділи Дивізії. Але ці околиці ще не були зайняті англійськими військами, які щойно осягнули Кляґенфурт. Саме місто англійці ще не зайняли, правдоподібно тому, що в місті урядували станиці партизанів Тіто, з якими передові відділи англійців тільки що вступили у зв'язок. На заввагу Макарушки, що партизани Тіто не терпітимуть Дивізію в районі Фелькермаркту, якщо альянти туди не увійдуть, англійський командир сказав, щоб українці держали Фелькермаркт аж до часу приходу альянтів. А на заввагу, що Тіто все ж таки союзник альянтів, він тільки повторив своє доручення. З таким розпорядженням Макарушка поїхав до Фелькермаркту, де незабаром отримав виклик по телефону від управління партизанів Тіто. Макарушка заявив партизанам, що англійці наказали Українській Дивізії збиратися в районі Фелькермаркту, на що отримав відповідь, що це неможливе, бо Фелькермаркт лежить у сфері впливів Юґославії, а не Англії. Після довших переговорів, Макарушка рішився під тиском партизанів Тіто видати наступного ранку наказ на відмарш у північному напрямі. Під час маршу вишкільно-запасний полк попав у важкі бої з партизанами й розпорошився на малі відділи. Тому що Макарушка вже не мав зв'язку з Дивізією, але знав про її наміри, він відрядив на розгалуження шляхів при Твімберґу вартового, який мав спрямувати маршуючі частини Дивізії на північ у напрямі Радштедських Таврів.

Про перехід у Північну Італію через Тольмеццо до західніх альянтів, згідно з пляном Вехтера, годі було думати. По-перше, англійські частини вже вступили в район Фелькермаркт - Кляґенфурт, по-друге, партизани Тіто й інші большевицькі загони вже так зросли в силі, що перехід через Тольмеццо був неможливий, по-третє, передчасний відхід Української Дивізії з фронту був також неможливий без найбільшої загрози для всього фронту.

6 травня 1945 року відбулося обговорення начальників штабів усіх дивізій у командному пункті IV-го СС-танкового корпусу. Обговоренням керував сам командуючий генерал. Він сказав, що Німеччина стоїть перед неминучою капітуляцією. Треба подумати про заходи, що мали б зберегти німецькі та чужонаціональні частини перед захопленням Червоною Армією. Весь фронт мав, починаючи від 7 травня 1945 року, відірватися від большевиків і, залишивши все спорядження, відійти на територію, окуповану англійцями чи американцями. 7 травня будуть відтягнені тільки наперед висунені дуги фронту IV-го СС-танкового корпусу. Відступ Української Дивізії почнеться на 24 годин пізніше, тобто 8 травня, тоді, коли всі частини корпусу при відступі осягнуть однакову лінію. Пізніше обговорено технічні подробиці відступу.

По полудні 6 травня 1945 року запрошено всіх дивізійних командирів і командуючих генералів на нараду з головнокомандувачем 6-ої армії Бальком. Генерал Бальк повідомив їх, що Німеччина стоїть перед беззастережною капітуляцією і що весь Східній фронт має швидким маршем податися на захід, щоб насамперед не допустити до захоплення військ Червоною Армією у полон. На пропозицію самої Дивізії їй призначено Фелькермаркт на збірний пункт.

Для всіх частин IV-го корпусу, як також для правого сусіда Дивізії, 1-го кавалерійського корпусу, відступ утруднений через малу кількість мостів на річці Мур, яка пливе відразу за фронтовою лінією. А для Дивізії становище ще настільки гірше, що вона, як піхотна дивізія, може відступати значно повільніше, ніж її обидва сусіди - моторизовані й швидкорухливі. А особливо повинно залежати на тому, щоб українці не попали в руки большевикам. Та, на жаль, не зважаючи на кількакратні вияснення становища Дивізії в армії і домагання дозволити їй першій почати відступ, командування армії не прийняло жадного рішення. По полудні того самого дня до штабу Дивізії прибули генерал Шандрук, д-р Вехтер, полковник Бізанц і д-р Арльт. Вехтер негайно поїхав до штабу армії, щоб приспішити відступ Дивізії з фронту.

Ще кілька днів перед тим командирів усіх підрозділів Дивізії поінформовано про становище та різні можливості дальшого розвитку подій. При кінці цього обговорення полковник Бізанц попросив слова і в палкій промові закликав усіх командирів виконувати совісно свої обов'язки в ці найважчі часи для Дивізії. Наказ про відступ не здивував Дивізію, бо вона завчасно опрацювала докладний плян відступу. Маршрут відступу для Дивізії був призначений по так званому шляху «Пак» (Parkstrasse) з Ґрацу через Вольфсберґ (Wolfsberg) до Фелькермаркту.

Тим часом курінь саперів Дивізії збудував 12-тонний допоміжний міст через річку Мур, недалеко на південь від Ґрацу, щоб уможливити швидкий перехід Дивізії під час відступу.

7 травня 1945 року, о 11.00 годині почався відступ висунутих уперед дуг фронту лівого сусіда Дивізії. Про точний час відступу Дивізії мало ще надійти повідомлення. Проте, вже 7 травня командування Дивізії відіслало на захід всі свої обози й бойові валки. Усі шляхи на захід забиті німецькими військами, але