Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

поки не закінчить навчання в ельфійській школі. Так що доведеться користуватися лише моїми послугами. Та опиратися на мою пам’ять.

- Що ж. Тоді присядь, та в подробицях розповіси, що ви тоді бачили.

Розповідати було майже нічого, але часу це зайняло багато. Мене постійно перебивали, задаючи питання для уточнення дрібниць. В що були одягнені? Чи був малюнок на снігу та який? Кого принесли в жертву? Що просили? Чи чули ми якісь імена? На більшу частину в мене не було відповіді. Та й в Террі їх не було. Ми запізно прийшли на ритуал. Відьми його вже закінчували.

Поки тривав цей допит, встигли зі школи прийти Етон з Яром. Та з порога донести, те що я вже сказала. Атарільдо в школі не навчався.

Вони мені що, не повірили? Думали переховую вухастика?

- Якщо всі зібралися, то ходімо до магічної вежі, - завершив ерл.

Ми й пішли. Навіть проти Улли ніхто зайвого не сказав.

***

У вежі на мене очікувало аж два приємних сюрпризи.

Першій - на місці не було голови Суфо. Аж на серці легше стало, не доведеться спостерігати його кислу пику. Гадки не маю, що він здатен витворити побачивши мене в компанії з ерлом.

Другим - нас на вході зустрів Нолан. Перевертень без зайвих питань одразу провів до потрібної камери. Але нашій компанії довелось розділитися. До самих відьом пустили лише мене з Ейсроком. Навіть Мерту довелось чекати з іншими охоронцями та Уллою в одному з кабінетів.

- Її тут немає.

Приголомшила, коли з ерлом Геннорг залишились наодинці, якщо звісно не рахувати відьом в камері та те, що я побачила. За решіткою зокрема жінок були дивні істоти, яких чоловік точно не бачив.

- Впевнена? - відволік мене від роздивляння голос аристократа.

- Так. Але з чотирьох, що ви привели, одну я точно бачила, але в іншому місці.

- І де саме?

- В Маг-Рівіку, - не зважаючи на нетерплячий тон співрозмовника, спокійно відповіла я. - Нещодавно. Це одна зі служниць Айші.

Названа дівчина точно мене почула, бо здригнулася від знайомого імені.

- Хто така Айша? - запитав мене ерл. - Хоча це ім’я здається мені знайомим.

- Це одна з учениць школи. Айша Бетерлі.

- Бетерлі.

Прізвище ми з аристократом назвали одночасно. А ерл Геннорг схоже не тільки чув це ім’я, а й був особисто знайомий з даною особою. Он як око смикнулося. Мабуть, спілкування було не з приємних.

- Продовжимо розмову в іншому місці.

І схопивши мене за лікоть, потяг геть від камер.

Іншим місцем опинився невеличкий кабінет, де зокрема нас двох був ще не знайомий мені чоловік. Тайрод Німідор, маг, з нетиповим виглядом для ельфа. Гострі вуха стирчали з коротко стриженого, чорного волосся, а на обличчі була щетина.

- Знов ця дівчина. Чому її ім’я за останні два роки не втихає? - запитав маг у Ліфоста, коли почув про служницю Айші. - Але про це поговоримо особисто. Без додаткової пари вух. Розберемось спочатку з вами юна дівчина. Отже, ви стверджуєте, що бачили одну з відьом разом з панною Бетерлі?

Мабуть, в рівнянні з ним я дійсно була юна та зелена. Навряд чи мені було більше ста років в минулому житті. Але сперечатися не стала, сприйняла як комплемент й годі.

- Так. Вона іноді носить за Айшої важкі сумки, коли та йде або повертається зі школи. А ще якось бачила їх разом в Торговельному Кварталі. З тими самими ролями. Айша щось купує, а дівчина тягне слідом.

- З цим потім, додатково розберемося. А вас пані Ольше, прошу про все що сьогодні бачили тримати язика за зубами, та ні з одною подружкою це не обговорювати. Це питання безпеки всіх магів. Зрозуміло? Чи треба пояснювати як саме це може нашкодити?

- Не треба. Я все добре розумію та знаю яку шкоду можуть нанести плітки. Але в мене до вас є лише одне питання. Чи можу його вам задати?

- Задати можете. А от чи відповім я на нього, не впевнений.

- Все ж спробую. А що за істоти знаходяться в камері разом з відьмами?

- Істоти?!!! – перепитав ельф, ховаючи хвилювання. Зовні спокійний, то серцебиття його видало.

- Так. Такі розмиті, начебто, чи то з диму, чи то тіні. І вони знаходились лише біля трьох.

- Поряд зі служницею їх не було? - більш ствердив, а не запитав ерл. От він не зміг переховати переляк, аж шкіра посіріла.

- Так, - підтвердила я, не розуміючи причину такої реакції.

- А можеш більш детально описати істот, - попросив оговтавшись пан Німідор.

- Я їх вам краще намалюю. Звісно якщо ви не проти.

Проти нікого не було. Навіть стіл зі стільцем запропонували. Тому діставши з сумки декілька аркушів з олівцем, я з комфортом прийнялась малювати. Чоловіки мені не заважали, а лише мовчки спостерігали як чиркаю на папері.

Результат їх вразив.

- Ви настільки чітко їх бачили? Чи це здебільшого прояв вашої уяви? - запитав мене ельф.

- Бачила. Правда там було темно. При яскравому світі їх, мабуть, ще краще було б видно.

- Їх взагалі неможливо бачити. Навіть не вся верхівця жерців здатна ледь вловити контур цих створінь. А звідки ви приїхали в наше місто?

А пан ельф місцевий. Будемо знати.

- Я чужинка, - чесно відповіла.

- То ви та дракониця, що взимку вступила до школи, - здогадався Німідор. - Про вас розповідав магістр Лавер. Це може бути поясненням, чому ви бачите нижчих демонів. Але про них також мовчіть. Збережете цю таємницю? От і добре. Тоді на сьогодні вільні. Якщо ви нам знадобитесь, де вас можна шукати? В гуртожитку школи?

- Ні. Я мешкаю в Торговельному Кварталі. Сірий провулок. Колишня крамниця “Лист здоров’я”. Або в крамниці “Чистий Кристал”. Ще можу бути в таверні “Ситий Ведмедик”.

- Як багато місць.

- Я після школи працюю на двох роботах.

- Зрозуміло. А, ще одне прошу. Поки суд не завершиться, з міста не відлучайтесь.

- Не буду, - запевнила я трохи здивовано. Цікаво, а хто ж за мною стежить якщо в Вежі не володіли цією інформацією? Невже особисто сам декан?

- От і домовились.

Розпрощавшись, мене до Улли провів Нолан, що весь цей час очікував під дверима. Дорогою ми вже за традицією мовчали. А я йшла