Анна Джейн - Кров і попіл, Анна Джейн

— Лео, ми на межі. Вітторіо не чекає більше. І наші люди теж почали хитатися. — її голос звучав як останнє попередження.

Лео мовчав кілька секунд, спостерігаючи, як вона наближається до нього. Кожен її крок був важким, кожен рух вражав своєю впертістю, але Лео бачив в цьому більше ніж просто рішучість — він бачив справжнє занурення в цю брудну гру, яка могла привести до трагедії.

— Що ти пропонуєш? — нарешті, питає він, майже прошепотівши ці слова.

Лаура підійшла ближче і поклала руку на стіл, ковзаючи пальцем по склу. Її погляд не відривався від Лео.

— Ти знаєш, що треба робити. Ми маємо діяти швидко. Вітторіо нас зрадить, якщо не заберемо у нього все. І ФБР зараз твій найбільший ворог. Вони вичавлюють кожну деталь, щоб зламати нас.

Її слова звучали твердо, але Лео відчував, як серце відскакує від несподіванки. Вона не боялася. Вона знала, що ціна їхньої гри занадто велика.

— Ти права. Ми йдемо в наступ. Я хочу, щоб ми всі були готові до того, що може статися в будь-який момент. — Лео підвівся і подивився на карту, що висіла перед ним. Місто, яке тепер стало ареною його бою, виглядало як поле битви. І кожен крок, кожен хід тепер мав бути підготований до найгіршого.

Вночі Лео сидів у своєму кабінеті, спостерігаючи, як вогні далекого міста розсипаються, як тіні падають на бетонні дороги. Тишу, яка заполонила це місце, можна було порівняти тільки з передсмертним спокоєм. Все вже почалося.

Розпочалася нова гра, і в ній були тільки два шляхи — перемога або смерть.

У той час, коли він стискав в руках карту міста, його думки знову повернулися до останнього рішення: хто був зрадником? Хто підставив їх усіх?

І тут знову прозвучав той самий голос — голос Марка.

"Все, що ми зробимо, буде мати наслідки. Знайди того, хто зрадив нас, і все це завершиться."

Але чи буде це перемога? Чи розрахує він на те, що навіть у перемозі його чекає ще більша втрата?

Це була лише перша частина з безлічі рішень, які Лео мусив прийняти. Його імперія занурювалась у хаос, а справжній ворог залишався невідомим.

Лео прокидався в холодну ніч із серцебиттям, яке не вщухало. Темрява в кімнаті була важкою, як фізичний об'єкт, і навіть повітря здавалося важким. Кожен його подих приносив біль, ніби вгорі за кожним рухом стояла невидима рука, яка стиснула його груди.

Він знову намагався заснути, але думки не залишали його. Як тільки він закривав очі, йому здавалось, що він чує кожен крок, кожен шепіт, кожен звук, який проривався крізь холодні стіни його притулку. Чи міг він колись спокійно спати в цьому світі? Як з’ясувати, хто насправді стоїть за цією всією грою?

Лео відчував, що перебуває на межі всього, що було знайоме, і тепер немає дороги назад. ФБР, Вітторіо, зрада серед своїх… і тінь того, хто ховається за усіма цими змовами. Невідомий ворог все ближче підходив, і, незважаючи на всі його зусилля, Лео не міг побачити його обличчя. Це був його найбільший страх — відсутність ясності, сплутаність у фактах і мотивах.

В цей момент у двері постукав один з його людей. Вхід був неочікуваним, але Лео вже звик до таких вторгнень, коли ніч перетворюється на дійсність.

— Лео... ми маємо проблеми, — тихо сказав чоловік, який постукав, не намагаючись привертати до себе увагу.

— Що сталося? — питання було вимушене, але від цього не менш важливе.

Чоловік зробив крок вперед, його обличчя було серйозним, а в очах світився холодний страх.

— ФБР тільки що арештувало Сандро. Він... він сам здав нас. Його викрили. Все, що ми будували, тепер на волосині.

Лео змигнув. Сандро. Його надійний людина. Зовсім нещодавно він був серед тих, кого Лео вважав друзями, навіть якби це звучало наївно у світі, де довіра була найціннішим товаром. Але це все змінювалося, і, здається, все розпадалося на частини.

— Скільки часу? — Він задав питання спокійно, хоча в душі вирувала буря.

— Вони встигли... за кілька годин. Всі документи. Він видав усе. Вітторіо теж... знає про це. — Чоловік на мить знизив голову, ніби намагаючись підготувати Лео до ще більшої жахливої новини.

— Чорт, це все було непередбачувано... але я маю план, я маю діяти. — Лео відчував, як нервова напруга у ньому поступово переростає у рішучість. Він не мав права здаватися.

Лео встав з-за столу і наблизився до вікна. Місто, що виднілося за ним, було розмитим у світлі вуличних ліхтарів, як калейдоскоп, що рухається, не зупиняючись, і навіть не намагаючись знайти якусь стабільність.

— Потрібно діяти швидко, — сказав він тихо, але голосно в тій же мірі. — Зберіть усіх людей. Вони повинні бути готові. Сьогодні я буду приймати рішення, і це буде остаточне.

Він повернувся і подивився в очі чоловікові, немов його погляд став важчим за цілу армію.

— Не дам їм шансу. Якщо ФБР думає, що вони можуть нас перемогти, вони помиляються. Вітторіо заплатить за це.

Чоловік зник із кімнати, залишивши Лео на самоті з його думками.

Лео не міг втекти від того, що сталося. Вся його імперія почала руйнуватися. Але все ще залишалося одне, що він міг зробити — зупинити цю зраду, зламати системи, що сплелися навколо нього. Він не збирався програвати.

Сандро і Вітторіо — це були люди, яким Лео віддав довіру. І тепер їх зрада означала більше, ніж просто порушення обіцянок. Це було особисто.

Усередині Лео відчував, що кожен новий крок наближає його до фінального рішення. І кожен момент набував критичної ваги.

— Не можна повернутися назад, — шепотів він сам собі, коли дивився на карту міста. — Тепер це війна, і я буду першим, хто вийде з цієї боротьби живим.

І поки він вимірював кроки, його серце билося рівно, твердо — без жодних сумнівів.