Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Це амулет. Вогняний. Його подарувала та й зробила, моя наречена. Для захисту. Вам він точно не підійде, та й не підкориться.

Дівчина пирхнула і недобро примружила очі.

— Та ти його вкрав десь, — заявила, окинувши поглядом пошарпаний одяг і проігнорувавши як чоботи, так і меч. — Не продаси, воно мені безкоштовно дістанеться.

І посміхнулася. Як справжнісінька переможниця.

— Ненормальна, — здивувався Ленц, на чому з дівчиною й розпрощалися, залишивши її плескати очима та ротом.

Щоправда, пригоди на цьому парубків залишити не захотіли. Вони тільки трохи відстали, дозволивши поїсти риби в непривабливій на вигляд харчівні. Натомість риба, як і пиво, були там гарними та смачними. Зайти до магазинчика зі стандартними амулетами теж дозволили. А на виході вже чекали їх у вигляді бравих стражників, що хизувалися поношеною формою та новенькими зеленими шийними хустками.

— Ви звинувачуєтеся у крадіжці! — грізно заявив один із них.

— Чудово, — анітрохи не засмутився Льєн. — У тутешній в'язниці чистіше, ніж у прийомному домі, а в Бошика нам довелося б спати на стайні, у нього будинок зовсім маленький.

Стражники переглянулись і наставили на магів мечі.

Льєн хмикнув і неквапливо вирушив у бік в'язниці, і, судячи з того, що любителі зелених хусток не заперечували, з напрямком не помилився. Студенти пішли слідом, наздогнали Льєна, і Дамір поставив найрозумніше у цій ситуації питання:

— А нас звідти зранку випустять?

— Ближче до обіду. Саме одна людина приїде. Побачить, що в Бошика мене не має. Знайде. І спробує рознести місто в тріски та потерть.

Дамір захопився.

Шелест і Ленц з цікавістю розглядали навколишні будинки, які чим далі тим непривабливіший мали вигляд. На деяких навіть жовта та червона пліснява на стінах розрослася.

— Село і хутір були приємнішими, — заявив Ленц, коли їх довели до в'язниці. На диво, кам'яної та збудованої на невеликому пагорбі.

— Так села та хутір збудовані на твердому ґрунті, просто неподалік болота. А це містечко майже повністю в болото залізло, тут ще щось засипали, будинки якісь кудись сповзали, — пояснив Льєн.

Стражників це пояснення чомусь образило. Вони заштовхали хлопців у камеру, відібравши сумки та зброю, не звернувши уваги на попередження, що вони захищені від крадіжок. І наказали чекати свого главу. Так і не сказавши Ленцу, коли він з'явиться.

— Упевнений, це все через ту дівчину, — пробурмотів Дамір, сідаючи на дерев'яні нари.

— Напевно, — не став сперечатися Льєн і позіхнув. — Гаразд, відпочиваємо.

Студенти сперечатися не стали. Спати захотілося всім. Різко та з незрозумілої причини.

І прихід діви в масці і шарудливій шовковій сукні, кольорн весняної зелені, маги благополучно проспали. І пропажу кільця Льєн помітив тільки вранці, після чого почав страшно лаятись і звинувачувати когось невідомого в ідіотизмі. А ще він цьому невідомому погрожував і обіцяв щось страшне, але незрозуміле. Мабуть соромився студентів, які слухали його промову з неприхованим інтересом.