Алія Елвід - Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід

Тоді чоловік з кульками дістає наступну та озвучує ім’я для сьомої пари: 

– Зара МакКензі. 

Уперед виходить дівчина, якій, на перший погляд, років десять. Я дивуюсь тому, що в такому віці її ріст такий же, як і у мене. Біляве волосся кучеряве та зав’язане у пишний високий пучок, а її очі яскраво-блакитні, і я мало не охаю від цього контрасту з її темною шкірою. А також мене здивувало її прізвище. Вона родичка командира МакКензі? Темна шкіра підтверджує цей факт, оскільки й у командира вона така ж сама. 

– Рейчел Ноартс. 

Я чую своє ім’я та виходжу у центр. 

– Сьома пара – Зара МакКензі, п’ятнадцять років та Рейчел Ноартс, дев’ятнадцять років. 

«Мені що, потрібно буде битися з дитиною?!»

Ми з Зарою сходимо з платформи та прямуємо до однієї з лавок під рингом. Поки я сідаю на лавку, дістаю зі свого рюкзака коробку з вареною курячою грудкою, яку приготувала вдома для перекусу. Але я не їм її, а лише нюхаю. Я намагаюсь перебити той сморід від хлопця на платформі, що в’ївся мені у ніс. Занюхуючи пару від курки, помічаю, як до мене підходить моя суперниця. 

– Привіт, я Зара. – Дівчинка простягає мені руку й чекає, поки я її потисну.

– Я Рейчел, – усміхаюся, – приємно познайомитись.

Я тисну їй руку та закриваю коробку, ховаючи її назад. Такий спосіб перебити огидний запах не сильно допоміг, але все ж стало легше дихати на повні груди. 

Зара проситься сісти поряд, і я звільняю місце для неї на лавці біля себе. 

Я чую оголошення з гучномовця про те, що всі пари вже розподілені, і починається перший бій. Ми всі спостерігаємо за тим, як Дріан та Заян виходять на ринг. Поки Заян розминає кожну частину свого тіла, Дріан читає молитву. Далі чується свисток, і суддя махає руками перед обличчями хлопців. Заян, не чекаючи, кидається на суперника та з криком виламує йому праву руку. Я скривилась від цього видовища, а Зара здригнулась.

– Дріан точно помре, або помре вже після бою у медпункті. Він не витримає, – коментує дівчинка.

– На контрольному оцінюванні хіба дозволено вбивати суперників? – вражено запитую я. 

– Ні, але деяким деандантам ідея кривавої перемоги настільки зносить дах, що вони забувають за це правило і можуть вбити іншу людину на ринзі. Або заламати її так, що вона сама помре у медпункті, в принципі як це зараз робить Заян з Дріаном. 

Я питаю її, що в такому випадку роблять командири та лейтенантка. Далі продовжую дивитись на те, як Заян без зайвої думки валить слабкого Дріана на підлогу рингу, тихо перебуваючи в шоці з того, що журі у випадку вбивства просто нічого не роблять. Абсолютно нічого. Лише забирають тіла та відвозять з Організації невідомо куди.

В думках промайнув спогад про те, як сьогодні Сейн бажав мені не померти. Він знає, що мене можуть, або навіть хочуть вбити? 

«–…Ну що, новенька, готова померти сьогодні?...». Ні, не готова. Я будь-яким чином виживу. Помру тільки коли повернусь у Феарр. 

Коли з рингу на ношах виносять нерухоме тіло Дріана, а Заяна оголошують першим переможцем у двобої, я дивлюсь на людей в журі. 

Лорейн та Джейсон щось неохоче пишуть у бланках, Люк кривиться та махає головою у боки, бажаючи забути те, що бачив, а Сейн, склавши руки навхрест, слідкує за реакцією Заяна на свою перемогу. Лише коли Заян переможно підняв руки вгору та почув гучні оплески сидячих глядачів, Сейн опустив погляд та почав щось записувати. 

– Ти родичка командира Люка МакКензі? – питаю у Зари я, поки підлогу рингу відмивають від крові й готуюсь для бою другої пари. 

– Я не люблю про це говорити, але так, – зніяковіло каже Зара. – Я його племінниця. Хотіла долучитись до Організації ще до того, як проявилась моя сила, хоча дядечка мене відмовляв. Казав, що я ще занадто мала та незріла, щоб тренуватись як солдат, тим паче без сили. Але коли я випадково проявила свою деанду під час екскурсії у Норстаку, мене викрили орвинцям, і я майже не попала у їх руки. Мій дядечко врятував мене, взявши наді мною повну опіку. І відтоді він вирішив ростити мене як солдата, щоб я могла захищати себе та інших деандантів. 

Оголошують початок бою другої пари, і на ринг виходить русява дівчина та такий же русявий хлопець. З першого погляду здається, що вони близнюки. 

– Ти вже знаходишся у якомусь угрупованні, чи не так? – питаю Зару я.

– Так, у Першому. Я думаю, що здатна на більше, тому хочу потрапити спочатку в Друге, а потім на наступному контрольному оцінюванні спробувати потрапити у Третє. А ти куди хочеш?

– У Третє.

– Тоді тобі треба буде постаратись перемогти мене. – Зара радісно посміхнулась та поглянула мені в очі. Мені треба буде перемогти її, навіть якщо я повинна буду її вбити. Але в такому випадку я, скоріше за все, потім помру від рук Люка, який вб’є мене за свою племінницю.  

Далі ми мовчки спостерігали за кожним поєдинком, інколи кривились від хрускоту кісток, криків та болісних скиглень, які чулись з рингу. 

Через ще п’ять пар, які вже закінчили свої поєдинки, оголошують бій сьомої пари.

– Ну що ж, Рейчел Ноартс, сподіваюсь, ми ще зустрінемось, – говорить Зара, усміхаючись, та прямує поперед мене на арену.