Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

– На відміну від птиці, ти не здаєшся хворою, Тає, – не задумуючись, відрізав Чиж. – Боїшся, що я насмикаю з неї пір’я, якщо залишити нас без нагляду?

Що?! Та я почувалась гірше нікуди, а він, безсовісний, цього не помічав? За якусь общипану курку хвилювався? З іншого боку, була б вона справжньою совою, її пір’я коштувало б цілий статок, а хто знає, чи достатньо добре оплачується державна служба? Звичайно, карета у майбутнього ката непогана – не просто блискуча іграшка, а добротний повіз, оббитий зсередини повстю, з маленькою грубкою і сидіннями м’якшими, ніж у паланкіні тавеннського князя. Коні теж не підвели – молоді, сильні і напевно добре натреновані. Навіть кучер, нині відсутній, додавався. І охоронні заклинання, через одне з яких я ледь не попрощалася з білим світом.

– Тобі добре платять?

Очі Чижа ледь не вискочили з орбіт від подиву. Ну так, княжна в образі бідної бабці цікавиться платнею палацового дурника, який перетворився на важливу персону. Навмисно не придумаєш!

– На життя вистачає, – почула я суху відповідь.

– Є дружина, діти, собака?

А що, він сам скаржився на мовчання!

– Ні, – це прозвучало зовсім відсторонено.

– І то правда. Таким, як ми, сім’ї ні до чого, – клятий язик базікав швидше ніж я встигала думати.

– Яким? – можу заприсягтись, якщо Чиж і мав залишки почуттів до мене, вони швидко випаровувалися.

Я покрутилась на м’якому сидінні, влаштовуючись зручніше, відкинулася на злегка вигнуту спинку, витягнула ноги. Ця карета була незрівнянно комфортнішою за той тарантас, у якому ми виїхали з Борсуків. Гріх не скористатися нагодою. Даремно я спочатку озлобилася на свого співрозмовника. Він – той, завдяки кому ми з несучк… ми із совою не мерзнутимемо до самої Тавенни.

– Обдуреним, – видихнула я. – І ти, і я виросли без сім’ї… Без справжньої сім’ї. Нам обом брехали більшу частину нашого життя. Нас використовували. Нами прикривалися. Ми…

– Припини, Тає, – крижаний тон Чижа ясно давав зрозуміти, що краще не продовжувати виставу. – Одного разу мені вже говорили щось таке. Я знав, що це безглуздя, і заробив урок на все життя. – Його рука мимоволі пробігла шрамами, що знівечили колись ідеальні риси. – Ти зовсім не змінилася, чи не так?

Не залишалося нічого іншого, крім як кивнути.

– Тобі не варто повертатися в Тавенну. Історія з підкидьком відома навіть у столиці. Стільки років минуло, але тебе розшукують по всьому світу.

– І ти шукав мене? – гірко уточнила я.

– В цьому випадку я займався іншою справою, хоча знайти тебе – завдання, дане королем усім його службовцям.

– Нишпоркам!

– Нехай так, – погодився Чиж. – Тобі треба зачаїтися, Тає, тому я відвезу тебе в будь-яке місце, крім князівства.

– Порушиш наказ?

– Мені ніколи не подобалося виконувати погані вказівки.

– Однак ти – триклята нишпорка!

– І це дало змогу знайти тебе, – заперечив Чиж із несподіваним запалом. – Твоя голова оцінена в сотню золотих! Зрозумій, княжно, тільки я знаю тебе достатньо добре, щоб не вірити звинуваченням!

– Я не княжна і ти мене взагалі не знаєш! Сотня золотих? Та я коштую щонайменше тисячу!

– Чому? – оманливо спокійно запитав він.

Соромно зізнаватися, але я знову зірвалась. Можливо, винна застуда, або надлишок срібного пилу в заклинанні Мели, або ж зірки так побажали… Іншого пояснення того, що моя образа вилилася в нескладний потік інформації про нашу компанію, я не можу знайти.

І Ферн мене не зупинив! Не зупинив, бо його не було поруч! Він кинув мене одну, хоч я потребувала нього як ніколи раніше. Шість років ми існували як єдине ціле, і тепер контролювати самій свої пориви, слова і капризи виявилося неймовірно важко. Озираючись назад, я готова визнати, що не зуміла б вижити без демона. Я залежала від нього. Саме так – я не вміла обходитися без Ферна, і це лякало значно більше розширених від недовіри очей Чижа.

– Тож або я вам допомагаю, або твоя подруга перетворить мене на жабу? – підсумував він, коли моє красномовство вичерпалося.

Нічого такого я не говорила! Здається… Чи все-таки сказала? По правді, я не пам’ятала ні слова зі своєї злої промови.

– Добре, Тає. Мені й самому цікаво, що вони зробили з Чорним Драконом.

Емм? До чого тут Барр?! Я про нього взагалі не згадувала! Невже нишпорки короля пов’язують мене з ним? Але яким боком, якщо той кривавий Дракон згинув задовго до мого народження?