Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— А ти подумай добре. Мені чомусь здається, що Соломія приховує від тебе щось, і це щось — вагітність від тебе, а не від свого чоловіка, — продовжувала наполягати на своєму Ліля, її голос лунав, досить впевнено.

— Ліль, ну ти вже перебільшуєш, — продовжував не вірити їй, намагаючись відмахнутися від цієї думки.

— Добре, як знаєш, але це всього лише моя версія цієї події.

— Я не хочу про це навіть думати, — відповів я, бо ця версія здавалася мені неправдоподібною.

— Це твоє право, але я б на твоєму місці задумалася, бо настане такий момент, що дитина Соломії виявиться твоєю, а ти ще згадаєш мої слова, — мовила Ліля і відвела свій погляд на річку.

Слова Лілі насторожили мене, але я не міг в це повірити. Якби вона була вагітна від мене, хіба вона не сказала б мені? Ні, цього не може бути. Ліля просто вигадала чергову маячню, щоб задурити мені голову.

Після прогулянки на мотоциклах ми повернулися до власника, де він забрав свої мотоцикли. Приїхавши додому, Ліля пішла в душ, а я влігся на дивані дивитися футбол. Спостереження за грою перервав дзвінок у двері. Я глибоко вдихнув, піднявся з дивану і відкрив двері. На порозі стояв Макс.

— Привіт, друже! — привітався я, відчинивши двері.

— Привіт, а Ліля дома? — запитав він.

— А з яких це таких пір тобі потрібна Ліля? Тобі ж вона не подобалася? — здивувався я.

— Я хочу, щоб ви удвох мені допомогли вечірку влаштувати, — пояснив він, і я запросив його до квартири.

— От холера, я й забувся, що в тебе скоро день народження, — сказав я, всівшись на диван.

— То як, допоможеш чи ні? — запитав друг, сідаючи поруч зі мною.

— Звісно, друже, це буде найкраща вечірка. Може, собі якусь дівчину підхопиш, — обійняв його за плечі я.

— Сумніваюся, я люблю незвичайні знайомства, — запевнив він мене, поглядаючи десь в іншу кімнату.

— Тоді тобі потрібно стрибнути з парашутом з незнайомою дівчиною. Ось тоді буде і незвичне знайомство, — посміхаючись запропонував я.

— Ні, екстрим — це не для мене. Краще вже в якомусь іншому місці.

— В зоопарку!

— Ні.

— Тоді сам шукай, — відповів я дивлячись на Макса.

Тут з ванної вийшла Ліля, закутана в один лише халат.

— Вибачте, я не думала, що в нас в гостях вельмишановний пан Максим Зарубін, — з нотками сарказму промовила вона.

— Ще раз назвеш це прізвище, і Назар тебе не врятує, — серйозно і невдоволено промовив Макс.

— Не знала, що ви, Максиме Зарубін, б’єте дівчат, — посміхнулася вона.

— Ну, все, ти догралася! — вигукнув Макс і підійшов до Лілі, почав її щипати. Вона закричала і почала бити його рушником.

— Заспокойтеся, що ви як малі діти! Ліля, йди вдягнися! — вигукнув я, бо їхня поведінка починала мене дратувати.

— Я колись цю Лілю приб’ю, — вимовив Макс, коли дівчина вже пішла.

— Подумаєш, жартує людина, і що тепер її вбивати? — відповів я на слова друга.

— Вона така ж любителька дурнуватих приколів, як і ти? — глянув на мене скоса Макс.

— Ну, майже. Тобі я б радив розслабитися. Це ж всього лише жарти, — старався запевнити друга я.

— Жарти, кажеш? — Макс підняв одну брову. — Ти знаєш, що іноді твої жарти можуть бути трохи... ну, як би це сказати... образливими. А тут ще знайшов собі дівчину, яка чомусь вирішила теж з мене покепкувати. До речі, звідки вона моє колишнє прізвище знає? — глянув він на мене серйозним поглядом.

— Образливими? Та ні, це ти просто не розумієш гумору. А чому «колишнє» прізвище? — не зрозумів я його.

— Бо збираюся його змінити. А з приводу жартів, думаю, тобі варто подумати, як твої слова можуть вплинути на інших, — відповів Макс і сів на диван.

Його слова зачепили мене. Ми з Максом знали одне одного вже багато років, і я завжди вважав мої жарти невинними. Проте тепер, дивлячись на його серйозний вираз обличчя, я зрозумів, що, можливо, варто задуматися про те, як мої жарти можуть сприйматися іншими.

— Можливо, ти правий, — сказав я нарешті. — Мені просто здається, що іноді ти занадто серйозний.

— А ти занадто безтурботний, — відповів Макс, усміхаючись.

— Але знаєш, можливо, саме тому ми так добре ладнаємо, — засміявся я і поплескав Макса по плечу.

— Ти правий, друже. А тепер ходімо, у нас ще багато справ на сьогодні.

— Лілю, ти з нами! — вигукнув Макс.

— Куди? — вискочила вона з однієї з кімнат.

— Готуватися до вечірки до дня народження Макса, — промовив весело я.

— Ого, а скільки панові Максиму буде років? — посміхнулася Ліля, дивлячись іронічним поглядом на Максима.

— Двадцять шість, — відповів Макс, та глянувши на неї.

— А по вам і не скажеш, виглядаєте значно старше.

— Дякую за комплімент, — невдоволено буркнув Макс.