Курт Воннегут - Колиска для кішки

— Безперечно, — погодився я.

— А ще я була б зараз удовою, якби не ліки, що призначили моєму чоловікові, коли він захворів, — додала Гейзел. Назву ліків вона мала спитати в чоловіка.

— Любий, як називається та штука, що врятувала тобі життя?

— Сульфатіазол.

Тут я зробив велику помилку: узяв канапку з альбатросом із таці, яку в ту мить проносили повз мене.

105 Знеболювальне

Сталося так — «мало так статися», — сказав би Боконон, — що м’ясо альбатроса настільки мені зашкодило, що мені стало зле відразу ж після першого відкушеного шматка. Довелось негайно бігти вниз кам’яними східцями в пошуках вбиральні. Одна знайшлась біля апартаментів «Папи».

Коли я виповз звідти у трохи кращому стані, на мене налетів доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд, котрий вискочив зі спальні «Папи». Він здавався знавіснілим, він схопив мене за руки й крикнув:

— Що там? Що там висіло в нього на шиї?

— Даруйте, що?

— Він це проковтнув! Що б там не було в тій підвісці, «Папа» ковтнув — і помер!

Я згадав про циліндрик, що висів на шиї в «Папи», і висловив перше логічне припущення про його вміст:

— Ціанід?

— Ціанід? Ціанід перетворює тіло на камінь за одну мить?

— Камінь?

— Мармур! Чавун! Я ніколи не бачив такого трупного задубіння. Ударите по ньому — і почуєте, ніби в бубон б’ють! Ходімо, поглянете!

Фон Кеніґсвальд підштовхнув мене до «Папиної» спальні.

На ліжко, на золоту шлюпку, страшно було дивитись. «Папа» вмер, але про нього ніяк не можна було сказати: «Упокоївся нарешті».

Голова «Папи» була відкинута назад. Вага його тіла спиралась лише на маківку та на ступні, тіло виглядало наче місток, вигнутий дугою догори, наче коромисло.

Не могло бути сумніву: «Папа» вмер від того, що містилось у циліндрику. Він стискав відкритий циліндрик однією рукою, а два пальці другої, великий і вказівний, застигли між його зубів так, ніби старий засунув до рота й щойно проковтнув якусь крихітку, може, пігулку.

Фон Кеніґсвальд витяг сталевий кочет із гнізда на планширі золоченої шлюпки й постукав ним по череву «Папи». І «Папа» справді задзвенів, як бубон.

А губи, ніздрі й очні яблука «Папи» вкривала, мов глазур, блакитно-біла паморозь.

Такі симптоми, бачить Господь, тепер вже не новина. Але тоді їх ніхто не знав. «Папа» Монсано — перший чоловік в історії, що помер від льоду-дев’ять.

Фіксую цей факт, може, на щось згодиться. «Записуйте все», — вчить нас Боконон. Зрозуміло, що насправді він так показує нам, наскільки це марна справа — писати й читати історичні твори. «Чи можна сподіватися, що без точних записів минулого чоловіки та жінки не уникнуть серйозних помилок у майбутньому?» — іронічно запитує він.

Отже, повторюю: «Папа» Монсано був першою людиною в історії, що померла від льоду-дев’ять.

106 Що кажуть боконісти, коли покінчують з життям

Доктор фон Кеніґсвальд, гуманіст із жахливою заборгованістю по Освенціму, згідно з рахунком його добрих справ, став другою жертвою льоду-дев’ять.

Я спитав його про трупне задубіння, яке він назвав латинським терміном.

— Rigor mortis не виникає за кілька секунд, — пояснив він. — Я відвернувся від «Папи» на одну мить. Він марив…

— Про що? — спитав я.

— Біль, лід, Мона — все разом. А потім «Папа» сказав: «Зараз я знищу цілий світ».

— Що це значить?

— Так завжди кажуть боконісти, коли збираються покінчити з життям. — Фон Кеніґсвальд підійшов до миски з водою, щоб вимити руки. — Коли я повернувся до нього, — додав доктор, тримаючи руки над водою, — він уже був мертвий і твердий, мов статуя, як ви можете бачити самі. Я доторкнувся пальцем до його губів. Вони мали такий дивний вигляд…

Він занурив руки у воду.

— Який хімічний препарат міг би…

Він не договорив.

Фон Кеніґсвальд підняв руки, і вода з миски потяглася за ними. Це вже була не вода, а півкуля з льоду-дев’ять.

Фон Кеніґсвальд доторкнувся до таємничого блакитно-білого предмета кінчиком язика.

Паморозь укрила його губи. Він замерз миттєво, похитнувся й упав додолу.

Блакитно-біла півкуля розбилась. Уламки розлетілись по підлозі.

Я кинувся до дверей і заволав, кличучи на допомогу. Прибігли солдати та слуги.

Я звелів їм негайно привести Френка, Ньюта й Анджелу до спальні «Папи».

Нарешті я побачив лід-дев’ять!

107 Дивіться і радійте!

Я впустив трьох дітей Фелікса Гоніккера до спальні «Папи» Монсано, зачинив двері та підпер їх спиною. Я відчував усю гіркоту й велич моменту. Я знав, що таке лід-дев’ять. Я часто бачив його уві сні.

Я не мав жодних сумнівів щодо того, що лід-дев’ять віддав «Папі» Френк. Було цілком імовірно, що Анджела та малюк Ньют могли розпорядитися своїми часточками льоду-дев’ять точно так само, як і Френк.

Отже, я загарчав на всю трійцю, вимагаючи від них звіту про жахливий злочин. Я сказав їм, що їхня гра скінчена, що мені відомо все про них та про лід-дев’ять. Я спробував налякати їх, нагадавши, що лід-дев’ять може спричинити загибель усього живого на Землі. Мені вдалося вразити їх так, що вони навіть не спитали, звідки я знаю про лід-дев’ять.

— Тепер дивіться і радійте! — сказав я.

На жаль, як учить нас Боконон, «Бог іще ніколи в житті не написав удалої п’єси». У спальні «Папи» і декорації були вражаючі, і реквізит, та й мій монолог був таким, як треба для початку.

Але перша репліка від першого ж Гоніккера зруйнувала всю цю драматургічну пишність.

Малого Ньюта знудило.

108 Френк каже, що робити