Бекс Хоган - Острови шторму та смутку. Гадюка

— Вітрила зараз порвуться, — каже він, — тож потримайся на плаву, поки я їх послаблюватиму.

Нема часу на суперечки. Я хапаю стерно і хилюся вправо та вліво, минаючи рифи, вражена тим, як швидко катер реагує на мої команди. Куди не глянь — всюди скелі, і я настільки захопилася керуванням, що коли позаду мене знову з’являється Бронн, я усвідомлюю, що весь цей час тамувала подих.

— Вони зовсім поруч! — він знову хапає штурвал. — А нас гальмує зустрічний вітер. Мусимо трохи наблизитися.

— Ближче до скель?

— Або це, або нас піймають.

Коли Бронн кренить катер поміж рифами, він аж скрипить на знак протесту, але Бронн справжній майстер, і здається, деревина вигинається саме так, як треба. Тим часом я бачу, що батьків човен ось-ось налетить на скелю, проте Кліву вдається уникнути халепи. Іншому переслідувачу щастить значно менше. Найдальший від нас катер, керований Лінкс, з хрускотом врізається носом у риф і миттєво тоне. Таким чином одразу четверо Змій полишають погоню, дбаючи про власний порятунок.

Чим ближче фіорд — тим більше скель, і декілька разів нас підкидає та вдаряє об їхні краї, але судно тримається на плаву. Поки що. Як тільки дійдемо до фіорду, ніщо не завадить батькові нас наздогнати.

— Вони вже поряд із нами! — вигукує Ґрейс, підскочивши до мене.

Це правда. Мій батько став за штурвал, наблизився до нашого правого борту і йде паралельним курсом, так що ми періодично наближаємося одне до одного. Мабуть, таки доведеться пустити в хід важку артилерію.

В обох руках Ґрейс тримає по пістолю, в той час як я витягую з-під пояса кинджал. Одразу стає веселіше на душі.

Окрім мого батька, на ворожому катері ще чотири Змії — Клів, Нестор, Рубі та Аґнес, тож наше основне завдання — запобігти тому, щоб нас взяли на абордаж, і ми тримаємо зброю напоготові. Коли наші борти сходяться, так само схрещується наша сталь. Нестор, Рубі та Аґнес взяли собі за ціль Ґрейс, ймовірно, оцінюючи її як більшу загрозу, а мені залишили Кліва. Видно, що він досі аж закипає від злості ще від нашої останньої сутички на «Діві», а тут якраз чудова нагода для помсти. Він все життя ненавидів мене, його дратувала моя присутність і моє самоствердження на кораблі. Я завжди підозрювала, що він жадає розтовкти мене, наче того набридливого таргана, і ось настав його час. Вже не кажу про почесті, які йому присудять за те, що саме він кине мене до Батькових ніг.

Однак його ненависть не зрівняється з моєю; одна лиш згадка про те, як він бив Тобі — не за провину, а задля розваги, — розпалює мене. Я атакую його, наче звір, випадами колю й ріжу його зі зловісною точністю, і Клів ледве встигає відбиватися.

А тоді моя уява вимальовує сцену, де він б’є Тобі, але це вже не Тобі, а Томас, і тепер не він їх місить, а я, і це не Томас, а Бріґс.

Спогад про Бріґсову смерть такий невчасний, що мені стає важко дихати. Я травмована пам’яттю про те, як у моїх долонях ламалися його кістки та рвалася плоть.

А Клів скористався моєю мимовільною слабкістю, тепер кожен його удар ще лютіший, і я ледве встигаю давати відсіч.

Коли Бронн несподівано накреняє лівий борт, я миттєво втрачаю рівновагу.

— Схопи її! — наказує батько, і коли наші борти вчергове зближаються, Клів хапає мене за руку, щоб перетягнути через борт.

Мені доводиться випустити кинджал і вчепитися за борт нашого катера, але відчуваю, що от-от впаду, тому роблю що можу — впиваюся зубами в його руку.

Він завиває від болю й відпускає мене. Але інстинктивно дістає мене кинджалом — і раптовий жар у супроводі теплої вологи обдає мою щоку.

— Спробуй на смак те, що на тебе чекає! — коли я за інерцією падаю на палубу, ричить він мені услід із жорстоким усміхом.

Броннові нарешті вдається відірватися, тому Ґрейс має змогу підбігти до мене.

Всюди кров, я намагаюся не панікувати. Знаю, що з обличчя юшить несамовито, тож, напевне, все значно гірше, ніж здається.

Ґрейс рве смужку тканини зі своєї спідниці і міцно притискає мій поріз.

— Бронне, забери нас звідси!

— Працюю над цим!

— Все добре! — промовляю я. — Виживу!

Ґрейс киває головою. Немає часу на дрібниці — нас доганяє другий переповнений Зміями корабель і звідти вже відкрили вогонь.

— Твої пістолі заряджені? — питаю я. Уявлення не маю, кого вона прикінчила і як.

— Що ти вигадала?

— Просто прикривай мене, як тільки зможеш!

Я беру від неї пістоль Бронна і піднімаюся, цілячись у щоглу ворожого катера. Аби тільки не промазати! Немає жодної гарантії, що це спрацює, але я вірю у свою ціль. Палець міцно натискає на спуск, куля перебиває мотузку, що утримує гік,[6] і ця зовсім не легенька дровеняка, розплутавшись, миттєво скидає за борт одразу двох головорізів. Змії, що залишилися, намагаються відновити контроль над катером, але у відчайдушній спробі уникнути зіткнення зі скелями рульовий звертає не туди, куди треба, і судно перевертається.

Ще одна перемога.

Кров досі заливає обличчя, я несамовито витираю її. Два кораблі вже на дні, із Рубі та Нестором покінчено, але батькове судно досі близько і продовжує переслідування.

— Гарний постріл! — захоплено вигукує Ґрейс, заряджаючи мого пістоля. — Як гадаєш, поцілиш двічі?

Я ствердно киваю, але катер немилосердно підкидає на бурхливій воді, тож я не певна, що вдасться добре прицілитися.

Ґрейс також це розуміє і гукає Броннові:

— Що ти не робив би, роби це швидше!

— Попереду фіорд! — гукає він.

Ми біжимо до нього за штурвал, але неосяжність води попереду не надто мене втішає. Принаймні, на їхньому шляху випаде стільки ж рифів, скільки й на нашому. Тепер буде значно важче від них відірватися.

— Тобі не під силу мене обігнати! — вітер доносить рокіт батькового голосу. — Ти й так привів мене до неї, Бронне! Як легко було це передбачити! За твою зраду я випущу тобі нутрощі і з'їм їх сирими! Ти чуєш мене?

Я дивлюся на Бронна — він так звів щелепи, що йому, мабуть, болить. Що такого у його поведінці за всі ці роки побачив мій батько, чого не помітила я?

— Благаю, скажи, що в тебе є план! — Ґрейс промовляє до Бронна.

— Звісно! — каже він. — Пильнуйте, аби не випасти за борт!

У нас навіть немає часу спитати, що він має на увазі, бо він кермує