Олександр Романович Бєляєв - Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв

Робота посувалася успішно. Апарат, який мав давати енергію космічних променів, було створено. Губерман запропонував зробити досліди по конденсуванню цієї енергії у вигляді кулястої блискавки. Фрей не зовсім розумів мету такого досліду, та від роботи не відмовився, хоча наполегливо розпитував учителя, яку практичну користь можуть дати ці досліди. Губерману ці розпитування не дуже подобалися. Він відповідав невиразно.

Та одного разу, коли Фрей був особливо захоплений роботою і мріями про особисте щастя, йому довелося впасти з неба світлих надій у прірву якнайгіркішого розчарування.

Це сталося одного жаркого літнього вечора. Губермани жили на дачі. Кінчивши роботу в лабораторії, Фрей, як звичайно, поїхав на дачу, щоб побачитися з своєю нареченою.

Він швидко пройшов садом на веранду, де його завжди чекала Нора. Дівчини не було. Фрей хотів гукнути її і ввійти до вітальні, коли раптом почув голоси, що доносилися через відчинене вікно з Губерманового кабінету, причому в розмові часто згадувалося його ім'я. Те, що учений почув, кинуло його в дрож.

«Що ж робити з Фреєм?» — запитав Губерман.

Чийсь солідний басок спокійно відповів:

«Фрей нам більше не потрібен. Його треба усунути».

Фрей закам'янів, перетворившись у слух. За кілька хвилин він дізнався про жахливі речі. Йому стало відомо, що його наукові відкриття, якими він мріяв ощасливити людство, фашисти мають намір застосувати для війни — убивати беззахисних жінок і дітей. Вони вирішили, що Фрей уже зробив свою справу, тепер її доведе до кінця Губерман… Учений дізнався навіть про час своєї страти: його вирішили знищити вибухом в лабораторії в один з найближчих днів між шостою і пів на сьому вечора.

«В цей час, — гудів басок невідомого відвідувача, — з лабораторії йдуть навіть прибиральник та сторож, а Фрей частенько залишається сам працювати далі. Затямте собі це добре, щоб ви принаймні за десять хвилин до шостої вийшли з лабораторії».

Фрею здалося, що земля захиталася в нього під ногами, а небо падає на землю. Прощайте мрії про золотий вік людства, про наукову роботу! Прощайте надії на шлюб, на любов! І хто ж це так легко засуджує його на смерть, хто бере участь у вбивстві? Батько нареченої!

Хитаючись, Фрей зійшов з веранди і тихо почвалав через сад. На щастя, його ніхто не помітив.

Другого дня Фрей вирішив піти в лабораторію, прикинувшись, наче нічого не знає, і пильно стежити за всім. «Мабуть, вони підкладуть пекельну машину».

Залишившись наодинці, вчений якнайретельніше обшукав усю лабораторію, але пекельної машини не виявив. Зате він зробив дуже важливий застережний захід: в задній кімнаті лабораторії були невеликі двері, що вели в сад. Через ці двері ніколи не ходили, і вони завжди були замкнені, причому ключ давно загубився. Першого ж дня, дізнавшись про ту страшну новину, Фрей зробив у майстерні ключ і непомітно відімкнув двері. Головний вхід вів на широку алею, що упиралася в автостраду, і був весь на видноті. А ці невеличкі двері відчинялися одразу в густий сад.

О п'ятій годині вечора додому йшли прибиральники і швейцар, а Фрей лишався сам. За ним ніхто не стежив. За п'ять хвилин до шостої він виходив з лабораторії через задні двері, йшов аж у кінець саду, там лягав у невеличку траншею, яку сам собі викопав, і, тамуючи биття серця, стежив за годинником. Стрілки показували пів на сьому. Сьогодні небезпека минула. Вчений повільно підводився, йшов у лабораторію і трохи згодом, уже в пальті і капелюсі, виходив через головний вхід. Щодня йому доводилося переживати надзвичайно напружені тридцять хвилин. Та на цьому моральні тортури Фрея не кінчались. Щоб не викликати ніяких підозрінь, він мусив щовечора ходити до Губерманів, потискувати руку зрадникові, зустрічатися з коханою дівчиною, щастя якої хотів зруйнувати рідний батько… Фрей мусив удавати веселого й радісного. Це було найважче і не завжди йому вдавалося. Нора помічала, що його обличчя зненацька ставало заклопотане. Вона запитувала його, що сталося. Юнак заспокоював її як умів.

Але довго так тривати не могло. Бували хвилини, коли Фрей думав покінчити з собою. Однаково він людина приречена. Виникали й інші думки: може, самому висадити в повітря лабораторію з установками й апаратами? Та це була марна справа — Губерман мав копії всіх креслень і розрахунків. Ні, таки найкращий вихід — пережити власну смерть, а там видно буде, що робити далі.

І цей вирішальний день, і ця хвилина настали. О шостій годині двадцять дві хвилини, коли Фрей лежав у своїй траншеї, земля сколихнулася, пролунав страхітливий вибух, повітряна хвиля промчала садом, ламаючи дерева, а в небо здійнявся вогнений стовп, оточений густим клубом диму. Посипались уламки. Все це тривало кілька секунд. Фрей вискочив з траншеї, підбіг до муру і переліз. За муром починався ліс. Тут можна було сховатись, поки мине перший переполох, викликаний вибухом.

Що буде далі? До Фрея дуже добре ставився старий Фріц, інвалід імперіалістичної війни, сторож лабораторії. Він жив з дочкою Анною у маленькому будиночку на околиці міста. Пізньої ночі Фрей постукав у віконце до Фріца і відверто розповів йому про все, що сталося.

В цьому будиночку Фрей і прожив перші дні після вибуху. Він з приємністю прочитав у газеті, яку з лукавою усмішкою приніс йому Фріц, повідомлення про свою смерть, що сталася внаслідок вибуху. В повідомленні говорилося, що покійний молодий учений, пан Фрей, став жертвою необережності.

Отже, друзі Губермана і сам професор упевнені, що Фрей загинув. Ну що ж, як покійникові Фрею навіть легше буде переховуватись. Але як цю подію сприйняла Нора? Бідна дівчина! Фрею так хотілося втішити її, повідомити, що він живий. Та навіщо? Все одно він втрачений для неї. Краще нехай Нора одразу переживе цю втрату… Проте Фрей усе-таки попросив Фріца і Анну якось довідатись, що робиться в Губерманів. Невеселі справи! Нора захворіла, дізнавшись про загибель нареченого. Батько втішав її, сватав за якогось лейтенанта, але дівчина ні про яких женихів і слухати не