Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

Але що сталося сьогодні зі слухом князя?! Ймовірно, він вже уп'яте або вшосте вимагає повторити ті або інші обставини похорону княгині, про які Дем'ян доповідає нібито неточно або невиразно. Насправді ж Василь Костянтинович відверто насолоджується почутим. От же ж старий лис!!! На похорон Олени Іллівни не поїхав, пославшись на слабке здоров'я. Але щоб ніхто не посмів сказати поганого слова про його неповагу до покійної, знайшов цікавий вихід: послав замість себе Дем'яна, а тепер от жадав від нього найдокладнішого звіту.

Старий лис... Дем'ян хоча й поважав покійну всією душею, однак був для неї зовсім чужою людиною! Не дарма ж сини Василя Костянтиновича — княжич Януш Васильович і княжич Олександр Васильович — намагалися навіть не дивитися у бік батьківського посланця. А якщо й дивилися, то косо і досить зневажливо... Загалом, усі про все здогадалися, але Дем'ян нічого не міг вдіяти ні тоді, ані тепер. Тоді, на самій церемонії, довелося терпіти погано приховуване презирство оточуючих, тепер — раз за разом повторно переказувати різні епізоди похорону, нібито не зрозумілі князеві або не почуті Острозьким з неуважності.

Дем'яну було важко справлятися з нинішньою місією іще через певні невеселі міркування, що долали його останнім часом. Почалося все із чергового проекту, яким нині покійна княгиня почала марити чи торік, чи позаторік: на її думку, тепер в Острозі не вистачало притулку для прочан! Надиктовуючи й підписуючи грамоту на володіння титульним замком, Олена Іллівна зробила невеличку помилку, зовсім упустивши з виду таку будівлю. Тепер же раптом зрозуміла, що прочанам й іншому мандрівному люду просто ніде зупинятися. А тому спробувала всіляко довести Василю Костянтиновичу необхідність побудувати ще й притулок.

Уявивши, яка купа грошей піде ще й на цей богоугодний заклад, скупий князь роздратувався й відповів племінниці досить різко. Олена Іллівна продовжувала наполягати, Василь Костянтинович упирався. Однак зрештою не витримав і місяців десять назад прикликав до себе Дем'яна, що більш–менш освоївся у замковій бібліотеці, наказав перевернути хоч догори дригом скрині з кресленнями та проектами, розшукати все, що може сосуватися притулку для прочан, і знищити до останнього папірця.

Вкотре перериваючи невичерпні бібліотечні архіви, Дем'ян про всяк випадок вирішив оглянути також інші замкові кімнати: а раптом і там знайдеться щось непомічене?! І справді, у кабінеті Іллі Костянтиновича, на підлозі в темному кутку помітив невеличкий темний зошит у шкіряній обкладинці. Очевидно, книга загубилася тут випадково, однак з якоїсь причини цього ніхто не помітив... Хоча не дивно: господиня давно полишила замок, а новий господар мав купу інших турбот.

Однак Дем'ян здивувався ще більше, розкривши записник і виявивши, що це особистий щоденник матері княгині Олени Іллівни — сіятельної Беатрис Костелецької! Цікаво, яким чином особисті записки старої княгині, про яку Дем'яну було відомо лише з переказів, потрапили в кабінет її чоловіка?! Втім, він не став битися над цією загадкою, бо поспішав виконати завдання князя Острозького. Але природна цікавість була надто сильною, щоб Дем'ян зовсім забув про щоденник пані Беат, тому прочитання таємничих записок було всього лише питанням часу.

Незабаром, гортаючи папери в бібліотеці, Дем'ян знайшов листування князя Василя Костянтиновича з пані Беат. Поступово ознайомився і зі змістом щоденника та був несказанно вражений величезною кількістю підлих інтриг, якими матір і дядько обплутали бідолашну Олену Іллівну. Як з'ясувалося, в цій темній і таємничій історії не обійшлося і без втручання самого короля Сигізмунда ІІ Августа, королеви Бони й навіть тихої набожної принцеси Анни...

Разом з тим, у Дем'яна з'явилося досить лоскітливе запитання, пов'язане з дитинчам Дмитра Федоровича Сангушка й Олени Іллівни Острозької. Пані Беат записала в щоденнику, що малюк був доручений турботам якоїсь Марисі — служниці пані Олени. У листах пані Беат йшлося про те, що Марися мала прилаштувати дитинча в нову родину, як їй було велено. Натомість служниця підлим чином вкрала його, а потім втопила чи то в глухому лісовому озері, чи то в болоті. Й сама загинула, роздерта вовками. Дем'ян здригався щоразу, перечитуючи будь–які відомості про цю Марисю. Адже так само звали і його власну матусю...

Потім він зіставив час викрадення й загибелі безневинної крихітки (березень 1555 року) з роком... власного народження! Матінка чомусь стверджувала, що його назвали на честь мученика Даміана Римського[39] і водночас — що він і Северин народилися в один день з різницею рівно в рік. Виглядало це, щонайменше, дивним, оскільки Даміанів день припадав на липень, а Северинів — на червень. Але в кожному разі, Дем'ян з'явився на світ влітку 1554 року. Отже, у березні 1555 року йому мало б виповнитися від семи до дев'яти місяців.

Але ж пані Беат писала про восьмимісячного синочка Дмитра Федоровича Сангушка й Олени Іллівни Острозької, хоч і не назвала жодного разу його імені!!! Однак якби зникле дитинча звали Дем'яном, то він мав би народитися саме в середині липня 1554 року!..

З іншого боку, Северин також більш–менш підходив за віком, якщо відкорегувати розрахунки... В будь–якому разі, Дем'ян знав правду, хто є зниклим сином князя Сангушка і княгині Острозької.

Якби збігалося щось одне (або ім'я непутящої служниці і його матері, або вік його самого, Северина й загиблого немовляти), Дем'ян не звернув би на це ніякої уваги. Однак подвійний збіг змусив замислитися. Коли ж він згадав щорічні наїзди в Гусятин жадібної тітки Софії, яка увесь час погрожувала матінці викрити якусь таємницю... Яка така, з дозволу сказати, таємниця могла тяжіти над сімейством простого гусятинського кушніра?! Але якщо бабі було відомо, що Анджей Бірковський і його дружина Марися виховують у своїй родині спадкоємця двох найшляхетніших родин Речі Посполитої...

Відразу ж Дем'ян згадав, як кілька років тому Костянтин Васильович цікавився долею земельних ділянок, відданих його милістю у користування різним людям між 1554 й 1555 роками. Згадав також, що п'ять років тому його осиротілі брати й сестричка з'явилися за захистом до князя Острозького. Так, його батьків не стало: згідно з чутками, спочатку брати Калиновські до смерті побили батька, потім кудись зникла мати.

Ех, поговорити