Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

прагнення майстрів подолати очевидні недоліки однорядної гармоні, розширити її можливості. Так, наприкінці XIX століття в Росії з’явилася сконструйована у Відні дворядна гармоніка, яка отримала тут назву “дворядная венка” (або “дворядка”).

Хромка (хроматична гармонь) з’явилася у 1870 році в Тулі завдяки вдосконаленню віденської гармоні за ідеєю Н. Бєлобородова, спочатку вона називалася “северянка”. Лише через деякий час її почали називати хромкою через схожість на інші, справді хроматичні ручні гармоніки (наприклад, на баян) у тому, що висота звуків при зміні напрямку міха (розтискання — стискання) у цих інструментів, як і у хромки, не змінюється. Приблизно з 50-х років XX століття всі інші типи російських гармонік практично витіснила хромка.

Віденська дворядна гармонь (кін. XIX ст.) та гармонь братів Потєхіних (1930-ті роки)

Гармошку називали “інструментом п’яних ямщиків і закоханих двірників”, проте вона спершу звучала тільки в будинках заможних людей. Статусу масового народного інструменту вона набула лише згодом. До речі, гармонь вважається народним інструментом не лише у росіян, а й у татар, марійців (марла-кармонь).

Ну що за пісня без баяна

Баян — це язичковий кнопково-пневматичний музичний інструмент із повним хроматичним звукорядом на правій клавіатурі, басами і готовим (акордовим) або готово-вибірним акомпанементом на лівій. Він становить собою сучасний різновид ручної гармоніки.

У вересні 1907 року петербурзький майстер П. Стєрліґов після понад дворічної роботи виготовив перший баян для видатного гармоніста-віртуоза Я. Орланского-Тітаренка, який дав цьому інструментові назву на честь легендарного давньоруського співця Бояна, згадуваного у “Слові про похід Ігорів”, і вперше почав використовувати цю назву на своїх афішах на початку травня 1908 року в Москві. Так само називав нову гармоніку і сам майстер під впливом оповідей робочих, які часто бували у нього та розповідали про крейсер “Баян”, що його вони будували на Ново-Адміралтейському суднобудівному заводі.

Однак першу ручну гармоніку з повним хроматичним звукорядом сконструював зовсім не П. Стєрліґов, а баварський майстер Мірвальд із міста Зілетує у 1891 році. У цього інструмента була трирядна кнопкова права клавіатура з діапазоном у чотири октави. Звук під час розтискання і стискання міху видавався однаковий. Акомпанемент лівої клавіатури спочатку складався тільки з мажорних тризвуків, але незабаром він був удосконалений і складався з 12-ти басових звуків у першому ряду (від міху), мажорних і мінорних тризвуків у 2-му та 3-му рядах відповідно.

Уже приблизно в 1892 році така гармоніка стала відома в Росії, де систему звукоряду її правої клавіатури почали називати “закордонною”, а пізніше, коли в XX столітті ці інструменти почали виготовляти московські майстри (зокрема, Ф. Захаров, П. Ватутін), а потім у Тулі та інших містах Центральної Росії — “московською”. З 1906 року трирядні баяни з московською розкладкою і виборною клавіатурою виготовляли на тульській фабриці “Братья Кисилевы”.

У Росії московська розкладка для баянів залишається стандартною до сьогодні. Таким чином, російський баян мав німецького попередника — гармоніку, створену майстром Мірвальдом. Вона потрапила у Росію в середині 90-х років XIX століття. Щоправда, російські гармонні майстри внесли важливе вдосконалення в конструкцію лівої клавіатури гармоніки Мірвальда — вони застосували валковий механізм, замість механізму із гнутих важелів. Валкову систему використовують в усіх сучасних ручних гармоніках.

А 1913 року П. Стєрліґов виготовляє перший п’ятирядний баян із двома допоміжними рядами кнопок на правій клавіатурі, як у сучасного концертного баяна. Слідом за П. Стєрліґовим п’ятирядні баяни стали виготовляти й інші майстри — брати Ґєнєралови, В. Самсонов та інші.

До речі, в Західній Європі і США назва “баян” не прижилася. Інструменти такого типу там називають кнопковими акордеонами, або просто акордеонами. Тоді, як у пострадянських країнах акордеоном вважають тільки інструмент із клавіатурою рояльного типу.

“Одін палка — два струна”

Балалайка — один з інструментів, який поряд із гармонню став символом музичної творчості російського народу. Це, мабуть, найвідоміший російський струнний інструмент. Можна подумати, що балалайка і росіянин — поняття нероздільні. Однак чи так це насправді? Коли і звідки потрапила балалайка до Росії?

Однозначної думки на те, коли в Росії з’явилася балалайка, не існує. Вважається, що балалайка набула там поширення з кінця XVII — початку XVIII століття.

Різновиди казахських домбир (домбр) і російська балалайка

Щодо походження, то з великою впевненістю можна стверджувати, що російська балалайка походить від азійської домбри, змінивши форму і назву.

У сучасної балалайки корпус трикутної форми і три струни. Характерним прийомом звуковидобування на балалайці є