Ієн Макьюен - Спокута

ефекту. Все вже скінчиться. Вона подумала про Робі за обідом, коли в його погляді було щось несамовите, а очі наче скляні. Може, він покурює ріфери[13], про які вона читала в журналі, оті цигарки, які затягують молодих людей з богемними схильностями за край безумства? Не можна сказати, щоб він їй не подобався, і вона була рада за Ґрейс Тернер, що він виявився таким здібним. Але він був, по суті, Джековим хобі, живим доказом якогось зрівняльного принципу, який Джек утверджував роками. Коли він — не так вже й часто — говорив про Робі, то завжди звучали нотки самовдоволеного вихваляння. Щось тоді між ними витворювалося, що Емілі вважала критикою на свою адресу. Вона була проти, коли Джек запропонував платити за хлопцеве навчання, для неї це попахувало втручанням у чужі справи й було несправедливо по відношенню до Леона й дівчат. І вона не збиралася визнавати, що була неправа, тільки тому, що Робі повернувся з Кембриджа, маючи диплом із відзнакою. Власне кажучи, від цього тільки гірше стало Сесилії з її дипломом третього класу, хоча з її боку безглуздо було прикидатися розчарованою. Піднесення Робі. «Нічого доброго з цього не вийде» — фраза, яку вона часто повторювала й на яку Джек самовдоволено відповідав, що з цього вже вийшло багато чого доброго.

Попри все це, Брайоні аж ніяк не повинна була розмовляти з Робі за обідом подібним чином. Якщо вона мала щось проти Робі, Емілі поділяла її почуття. Цього слід було сподіватися. Але виявляти їх при всіх — такого не годиться робити. І знову згадуючи обід — як майстерно містер Маршал зняв загальну напругу. Чи підходяща він партія? Шкода, що в нього такий вигляд, половина обличчя схожа на захаращену спальню. Можливо, з часом воно виглядатиме грубим, і це підборіддя — як трикутний шмат сиру. Чи шоколаду. Якщо він справді постачатиме всій британській армії оті батончики «Амо», то може стати страшенно багатим. Але Сесилія, засвоївши в Кембриджі всі види сучасного снобізму, вважала людину з дипломом хіміка неповноцінною істотою. Це її буквальні слова. Вона три роки пробайдикувала в Ґертоні, займаючись книжками, які з таким же успіхом могла прочитати вдома, — Джейн Остін, Діккенс, Конрад, усі вони стоять унизу в бібліотеці, повні зібрання. Чому це заняття, читання книжок, яке інші вважають дозвіллям, дає їй право думати, що вона краща за інших? Навіть від хіміка може бути якась користь. А цей хімік винайшов спосіб виробляти шоколад із цукру, хімікалій, коричневого барвника й рослинної олії. І ніякого какаового масла. Виробництво тонни такої суміші, як він розповідав, коли вони пили його чудернацькі коктейлі, майже нічого не коштує. Він зможе продавати дешевше за конкурентів і одночасно збільшити чистий дохід. Досить вульгарно висловлено, але який комфорт, які спокійні роки можуть бути забезпечені цим дешевим варивом.

Більш як тридцять хвилин промайнули непомітно, поки ці клаптики — спогадів, суджень, непевних рішень, запитань — неспішно розкручувались у її думках, а вона навіть не поворухнулася й не чула, як кожні п’ятнадцять хвилин бив годинник. Почула, як зірвався вітер, причинив одне з вікон, потім знову все стихло. Пізніше її відволікли Бетті та її помічниці, які прибирали в їдальні, потім і ці звуки зникли, і Емілі знову опинилася десь па перехресних стежках власних марень, пливучи за асоціаціями і з майстерністю, витвореною тисячами головних болів, уникаючи всіх несподіваних і неприємних речей. Коли нарешті задзвонив телефон, вона одразу ж підвелася, не здригнувшись, не здивувавшись, повернулася в хол, зняла трубку й озвалася, як завжди, з питальною інтонацією.

— Будинок Толлісів?

Телефоністка на комутаторі, гугнявий помічник, пауза і потріскування на лінії, нарешті безбарвний голос Джека.

— Скарбе мій. Я сьогодні пізніше, ніж завжди. Мені страшенно прикро.

Було пів на дванадцяту. Проте вона поставилася до цього спокійно, бо він приїде під кінець тижня, а одного прекрасного дня повернеться додому назавжди, і не буде ніяких неприємних слів.

— Усе гаразд, — сказала вона.

— Довелося переглянути звіт по обороні. Треба буде ще раз друкувати. А потім то одне, то інше.

— Переозброєння? — лагідно запитала вона.

— Побоююся, що так.

— Знаєш, усі виступають проти цього.

Він пирхнув.

— Тільки не в нашій конторі.

— І я теж проти.

— Що ж, люба. Сподіваюся, що колись переконаю тебе.

— А я тебе.

В цьому обміні репліками відчувалася взаємна симпатія, а його звичність заспокоювала. Як завжди, він запитав, як у неї пройшов день. Вона розповіла про страшну спеку, про провал спектаклю Брайоні, про приїзд Леона з приятелем, про якого вона сказала:

— Він із твого табору. І йому потрібно щонайбільше солдатів, щоб він міг продати уряду шоколадні батончики.

— А, знаю. Плужні лемехи, загорнені у фольгу.

Вона розповіла про обід, про дикий вигляд Робі за столом.

— Ми справді мусимо посилати його в медичний коледж?

— Так. Це сміливий крок. Типовий для нього. Я знаю, що він зуміє скористатися цим.

Потім вона розповіла, як обід завершився листом близнюків і як були відправлені пошукові групи.

— Маленькі негідники. І де ж їх знайшли?

— Я не знаю. Я все ще чекаю.

На лінії запала тиша, яку переривали лиш далекі механічні клацання. Коли старший державний службовець нарешті заговорив, він уже все для себе вирішив. Те, що він звернувся до неї по імені, що траплялося дуже рідко, підтверджувало, наскільки він серйозний.

— Емілі, я кладу трубку, бо збираюся подзвонити в поліцію.

— Гадаєш, це справді потрібно? Поки вони доберуться сюди…

— Якщо буде щось нове, сповісти мені негайно.

— Почекай…

Вона обернулася на звук. Через головні двері входив Леон. Одразу за ним — Сесилія, обличчя якої було спантеличено застиглим. Потім увійшла Брайоні, обіймаючи за плечі кузину. Лолине обличчя було білим і мертвим, наче гіпсова маска, і Емілі, яка нічого не могла прочитати на ньому, одразу ж подумала про найгірше. Де близнюки?

Леон перетнув хол, підійшов до неї, простяг руку до телефону. Штани його від колін до щиколоток були брудними. Де він знайшов болото в таку сушу? Дихав він важко, знесилено, липке волосся звисало з чола. Він вихопив у неї трубку й повернувся спиною.

— Це ти, тату? Так. Слухай, я гадаю, тобі краще приїхати. Ні, не знайшли, але сталося щось гірше. Ні, ні, про це не по телефону. Якщо зможеш, то зараз. Нам все одно треба їм подзвонити. Краще, якщо ти це зробиш.

Вона приклала руку до серця й зробила кілька кроків у напрямку Сесилії й дівчат, які стояли й дивилися на неї. Леон стишив