Агата Крісті - Трагедія в трьох діях, Агата Крісті

Їй у вічі дивилися зелені котячі очі Пуаро.

– Не можна цього робити, – сказав він, – бо ви знищуєте докази.

Розділ п’ятнадцятий

Завіса

Еркюль Пуаро сидів у великому кріслі. Настінні світильники були вимкнені. Фігуру в кріслі освітлювала тільки лампа під рожевим абажуром. Було в цьому щось символічне – його видно, а його слухачі: сер Чарльз, містер Саттертвейт і Еґґ Літтон-Ґор – лишаються в тіні.

Голос бельгійця звучав замріяно. Здавалося, він звертається радше до простору, ніж до слухачів.

– Мета детектива – реконструкція злочину. Щоб відтворити події, треба розставити одні факти на фундаменті інших точно так, як ми розміщуємо карти, будуючи картковий будиночок. І якщо факти не вписуються – якщо карта порушує рівновагу, – що ж, доводиться починати все з початку, інакше будиночок руйнується…

Як я вже казав раніше, розум буває трьох типів: драматичний – розум постановника, що усвідомлює, ілюзію якої реальності можна створити через декорації; розум, який легко вірить у цю ілюзію, тобто юний романтичний розум; і нарешті, друзі, прозаїчний розум – який бачить не море і мімози, а лише пофарбований задник сцени.

Отже, mes amis[35], я переходжу до вбивства Стівена Беббінґтона, яке сталося в серпні. Того вечора сер Чарльз висунув теорію про те, що Стівена Беббінґтона було вбито. Я не погодився з нею. Я не міг повірити в те, що: а) комусь треба вбивати таку людину, як Стівен Беббінґтон, і б) що за таких обставин можна отруїти конкретну людину. Тепер настав час визнати, що сер Чарльз мав рацію, а я – ні. Я помилявся, бо дивився на цей злочин під хибним кутом. Лише двадцять чотири години тому я нарешті поглянув на нього з правильної точки зору, і, якщо дозволите, мушу сказати, що з цієї перспективи вбивство Стівена Беббінґтона виявляється і зрозумілим, і можливим.

Але я зроблю невеликий відступ і проведу вас крок за кроком тим шляхом, який сам пройшов. Смерть Стівена Беббінґтона можна назвати першою дією трагедії. Завіса опускається, коли ми всі роз’їжджаємося з «Воронячого гнізда».

Друга дія трагедії починається, як на мене, тоді, коли містер Саттертвейт у Монте-Карло показує мені газету з повідомленням про смерть сера Бартолом’ю. Тут одразу стає зрозуміло, що я помилявся, а сер Чарльз мав рацію. І Стівена Беббінґтона, і сера Бартолом’ю вбили, і обидва вбивства становлять частини єдиного злочину. Пізніше серію завершує третє вбивство – вбивство місіс де Рашбріджер. Отже, нам потрібна логічна раціональна теорія, яка пов’яже всі три вбивства, – іншими словами, всі три вбивства було скоєно однією людиною, з них мала скористатися одна певна людина.

Отже, я маю одразу наголосити, що найбільше мене хвилювало те, що сера Бартолом’ю Стренджа вбили після Стівена Беббінґтона. Якщо подивитися на ці три вбивства, не враховуючи часу та місця, можна зробити висновок, що вбивство сера Бартолом’ю Стренджа – головний, або центральний, злочин, а два інші – другорядні, тобто певним чином зумовлені зв’язком між убитими людьми і сером Бартолом’ю Стренджем. Та як я вже казав, маємо те, що маємо. Стівена Беббінґтона вбили першим, а сера Бартолом’ю – другим. Здавалося, проте, що оскільки друге вбивство витікає з першого, то розслідування першого дасть нам ключ до розуміння ситуації в цілому. Також я розглядав імовірність звичайної помилки. Я питав себе, чи могло бути так, що першою жертвою мав стати сер Бартолом’ю Стрендж, а містера Беббінґтона отруїли випадково. Однак я вимушений був облишити цю теорію. Усім, хто був знайомий із сером Бартолом’ю, близько чи ні, було відомо, що він ненавидить коктейлі.

Була в мене й інша теорія: можливо, Стівена Беббінґтона отруїли замість когось іншого з гостей. Я не знайшов доказів і цій теорії. Отже, я мусив повернутися до висновку про те, що вбивство Стівена Беббінґтона було навмисним. Тут я одразу наткнувся на камінь спотикання – неможливість такого факту.

Розслідування завжди слід починати з найочевидніших і найпростіших теорій. Якщо Стівен Беббінґтон помер від отруєного коктейлю, то в кого була можливість отруїти напій? На позір здається, що це могли зробити тільки двоє людей – сер Чарльз Картрайт і покоївка Темпл, – адже вони роздавали коктейлі. Але хоч кожен із них і міг додати отруту в напій, ніхто з них не міг вручити його конкретно містерові Беббінґтону. Темпл могла зробити це, застосувавши певний порядок роздачі коктейлів, таким чином, щоб Беббінґтону дістався останній (це непросто, але можливо). Сер Чарльз міг зробити це, вручивши келих Беббінґтону просто в руки. Але ні того, ні того не було. Скидалося на те, що Стівенові Беббінґтону дісталася випадкова склянка.

У «Воронячому гнізді» коктейлями займалися сер Чарльз Картрайт і Темпл. Чи був хтось із них у Мелфортському абатстві? Ні. У кого була можливість отруїти портвейн сера Бартолом’ю? У зниклого дворецького, Елліса, та його помічниці, обідньої служниці. Але в цьому разі, однак, не можна відкидати можливості, що отруту додав хтось із гостей. Це було ризиковано, але можливо. Будь-хто з гостей міг непомітно заскочити до їдальні й додати нікотину до склянки.

Коли я приєднався до вас у «Воронячому гнізді», у вас уже був готовий перелік людей, які були присутні і у «Воронячому гнізді», і у Мелфортському абатстві. Зараз можу сказати, що чотири імені, які ви розмістили вгорі списку, – капітан і місіс Дейкез, міс Саткліфф і міс Віллз – я відкинув одразу ж.

Ніхто з цих чотирьох не знав заздалегідь, що зустріне на вечері Стівена Беббінґтона. Застосування нікотину потребує детального плану, ніхто не міг провернути цю операцію спонтанно. У списку було ще три імені – леді Мері Літтон-Ґор, міс Літтон-Ґор та Олівер Мендерз. Ці троє теоретично могли бути вбивцями, хоча і малоймовірно. Вони місцеві, а отже, могли мати мотиви для вбивства Стівена Беббінґтона й реалізувати свої задуми на вечірці.

Але водночас я не міг знайти доказів, що хтось із них скоїв убивство.

Містер Саттертвейт, припускаю, розмірковував схожим чином, оскільки його підозри впали на Олівера Мендерза. Я можу сказати, що певний час Мендерз був головним підозрюваним. Він демонстрував усі ознаки хвилювання того вечора у «Воронячому гнізді» – до того ж через особисті причини в нього був дивний світогляд, і він мав сильний комплекс меншовартості, який часто буває фундаментом злочинів. Також у нього хиткий вік, а ще він посварився чи, точніше, проявляв ворожість до містера Беббінґтона. Сюди ж дивні обставини, за яких Мендерз потрапив до Мелфортського абатства. А