Діана Вінн Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

поліцейські, решта працівників Замку, лакей, дворецький, натовп цікавих покоївок. 

— Віднесіть його в кімнату для трансу, — сказав Ґабріель Доктору Сімонсону. — Але зробіть так, щоб він нічого не запідозрив. Мені потрібно все, що він добув, за можливості. — Він обернувся, щоб глянути на Флавіана й Крістофера. — Крістофере, вам краще бути присутнім на допиті, коли Робертс повернеться в своє тіло, — додав він. — Для вас це стане цінним досвідом. 

Крістофер торував шлях крізь хол поруч із Флавіаном, почуваючись так, наче він теж був не в своєму тілі. Жах спустошив його. «Так от чим насправді були "досліди" Дядька Ральфа! О ні… — подумав він. — Хай би це було якоюсь помилкою!» 

Він відчував, що зовсім не може зосередитися в бібліотеці. Йому вчувався голос Панни Розалі: «Але, Ґабріелю, вони ж дійсно вирізали цілісіньке плем’я русалок!», — і його думка перескакувала до цих рибних клунків, які він завантажував у безкінну підводу в Низці П’ять, а потім до нетямущих панночок, які вважали, що він щось таке, що зветься «клістоффер». 

Він казав собі, що ці рибні клунки не були клунками з русалками. Усе це було якоюсь жахливою помилкою. Але потім думав про ті способи, якими Такрой намагався його попередити, не тільки тоді, коли прилетів дракон, але й кілька разів доти, і він знав, що помилки не було. Крістофера занудило. 

Флавіанові було майже так само зле. 

— Уявити тільки, це був Мордекай! — раз по раз казав він. — Він був у штаті Замку роками. Раніше він мені подобався! 

Обидва зірвалися з місця з якимсь полегшенням, коли прийшов лакей, щоб провести їх до Середньої Вітальні. «Тепер-то, — подумав Крістофер, слідуючи за Флавіаном через хол, — коли все випливло, ніхто більше не чекатиме, що я стану новим Крестомансі». І чомусь ця думка не була йому такою милою, як він сподівався. 

У величезній вітальні Ґабріель сидів у центрі півкола позолочених крісел, як старий, сивий, вбраний у чорне король на троні. По одну руку від нього сидів поважний і набундючений поліцейський із записниками, а ще три чоловіки із портфелями — їхні бакенбарди були набагато показніші, ніж Таткові. Флавіан прошепотів, що це люди з Уряду. Панна Розалі й решта працівників Ґабріеля сиділи на іншому краю півкола. Крістоферу кивнули, запрошуючи до стільця посередині. Йому було пречудово видно, як два міцні гайдуки-характерники приволокли Такроя і всадовили його на стілець обличчям до інших. 

— Мордекаю Робертсе, — сказав один із поліцейських. — Вас заарештовано, і я мушу попередити, що все, що ви скажете, буде записано і може пізніше бути використано як доказ. Чи хочете ви, щоб вас представляв адвокат? 

— Не надто, — сказав Такрой. 

У тілесному вигляді він був не зовсім тим Такроєм, якого знав Крістофер. Замість старого зеленого костюма на ньому був набагато елегантніший коричневий, із блакитною шовковою краваткою і хустинкою у верхній кишеньці, яка пасувала до неї. Його черевики з телячої шкіри були ручної роботи. І хоча кучері були такі самі, на обличчі виднілися зморшки, що ніколи не показувалися на обличчі духа Такроя, а зморшки-смішинки складалися радше у візерунок гіркий і зухвалий. Він удав, немов розкинувся на стільці, одна нога в черевику ручної роботи безжурно погойдувалася, але Крістофер бачив, що він зовсім не безжурний. 

— Який зиск від адвоката? — сказав Такрой. — Ви, зрештою, спіймали мене на гарячому. Я роками був подвійним агентом. Мені годі це заперечити. 

— Що вас змусило зробити це? — закричала Панна Розалі. 

— Гроші, — безжурно сказав Такрой. 

— Ви б не дали собі клопоту детальніше розповісти про це? — сказав Ґабріель. — Коли ви залишили Замок, щоб проникнути до лав організації Мари, Уряд згодився дати вам добру платню і надати зручне мешкання на Бейкер-стріт. Ви досі їх маєте. 

«От вам і горище на Ковент-ґарден!» — гірко подумав Крістофер. 

— А, так то ж було ще на початку, — сказав Такрой. — Коли Мара діяв тільки в Низці Дванадцять. Він не міг мені запропонувати достатньо, щоб спокусити цим. Щойно він розширився на решту Споріднених Світів, він запропонував мені все, чого б я не забажав. 

Він витяг шовкову хустинку з кишені й обережно змахнув уявний пил зі своїх розкішних черевиків. 

— Я не прийняв пропозицію одразу ж, ви знаєте, — сказав Такрой. — Помалу я вгрузав усе глибше. Марнотратство затягує. 

— Хто такий Мара? — спитав Ґабріель — Ви завинили Уряду інформацію, принаймні. 

Такроєва нога хитнулася. Він охайно згорнув хустинку, і його очі безжурно оббігли півколо людей, які дивилися на нього. Крістофер сидів з найвідсутнішим виразом обличчя, який тільки міг вдати, але Такроєві очі оминули його увагою так само, як і всіх інших, ніби Такрой ніколи раніше його не бачив. 

— Тут я вам нічим не допоможу, — сказав він. — Чоловік оберігає свою персону дуже пильно. Я мав справи тільки з його підлеглими. 

— Такими, як жінка на ім’я Ефісія Белл, яка володіє будинком на Кенсінгтоні, де було захоплено ваше тіло? — запитав один із поліцейських. 

Такрой стенув плечима. 

— Вона була однією з них. Так. 

«Панна Белл, Остання Гувернантка, — подумав Крістофер. — Вона мусила бути однією з них». Він зберігав на обличчі відсутній вираз, і воно відчувалося таким же заціпенілим, як золота статуя Ашет. 

— Кого ще ви можете назвати? — спитав хтось іще. 

— Боюся, більше нікого, — сказав Такрой. 

Кілька інших людей поставили йому те саме питання в різний спосіб, але Такрой просто гойдав ногою і казав, що не може згадати. Нарешті Ґабріель нахилився вперед: 

— Ми побіжно оглянули цю безкінну підводу, на якій ваш дух контрабандою провозив крадене, — сказав він. — Метикувата річ, Робертсе. 

— Так, скажіть же? — погодився Такрой. — Довго довелося вдосконалювати. Розумієте, вона мала бути достатньо плинна, щоб перетинати Край Світу, але й достатньо суцільна, щоб люди в інших Низках могли її навантажити, коли я її туди доправляв. У мене склалося враження, що Мара мусив чекати, поки підводу дороблять, перш ніж розширити діяльність на Споріднені Світи. 

«Це неправда! — подумав Крістофер. — І це я зазвичай її навантажував! Він про все бреше!» 

— Над цією річчю мали працювати кілька відьмаків, Мордекаю, — сказала Панна Розалі. — Хто вони? 

— Одному небу відомо, — сказав Такрой. — Ні, чекайте. Еффі Белл прохопилася ім’ям. Фелпс, здається? Фелпер? Фелперін? 

Ґабріель і поліцейський перезирнулися. Флавіан промурмотів: 

— Брати Фелперіни! Ми давно підозрювали, що вони шахраюють. 

— Цікава річ, Робертсе, — сказав Ґабріель. — Наш побіжний огляд підводи виявив, що якось вона була майже знищена вогнем. 

Крістофер зрозумів, що перестав дихати. 

— Аварія у майстерні, я гадаю, — сказав Такрой. 

— Драконячим вогнем, Мордекаю, — сказав Доктор Сімонсон. — Я його одразу впізнав. 

Такрой дозволив своїм гірким тривожним сміхотливим очам знову оббігти всі обличчя. Крістофер все ще не міг дихати. Але знову Такроєві очі оминули Крістофера увагою, наче ніколи раніше його не бачили. 

Він засміявся. 

— Я жартую. Це видовище — як ви всі обсіли мене довкола на суді — пробуджує в мені найгірші риси. Так, підводу спалив дракон, протестуючи проти навантаження драконячої крові, яку я збирав у Низці Вісім. Це трапилося близько року тому. 

Після цих слів Крістофер почав дихати. 

— Я втратив тоді увесь вантаж, — сказав Такрой. — І був надто обпечений, заледве повернувся у своє тіло. Ми мусили