Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

— Певна річ. Але Свято Сонця відбувалося щороку до Кривавого Випуску. Сідай, нуль балів. Савітрі, які умови цього договору?

— Академія і Стовпи зберігають нейтралітет і…

Вона намагалась позволікати та згадати, хто ті Стовпи взагалі такі, коли Зіґфрід вирішив допомогти:

— Основна умова: невтручання у справи одне одного без вагомих причин. Вагомі причини: виникнення небезпечної ситуації, яка може вплинути на сукупний стан світів.

— От клас! — обурилася Нікта. — Чому ж тоді ці панове поборники справедливості не покарали Мойр, коли ті розрізали Нитки і вплинули на сукупний бла-бла-бла? Це дурниці! Всі ці їхні домовленості… Мойрам байдуже, адже вони живуть за межею всіх світів, то їм що Нитки, що нема Ниток — знай снують своє плетиво, і все!

Ромі махнула рукою й завовтузилася з шарфом. На мить запала мовчанка. Рендалл пригадала, що вона читала про Кривавий Випуск. Про те, як Мойри, одні з вищих хранителів гармонії, завітали як почесні гості та знищили зв’язки між світами, бо вбачали якусь загрозу в майбутньому.

— Хіба вони не повинні лише слідкувати за нитками доль? — спитала Рен, пригадуючи вичитане в підручниках.

— Так і є, — буркнула Нікта. — Ті довбні байдужі до всього, крім свого ткацтва. Але бачиш, коли в тому чорному і білому, яке вони бачать, вклинюється бодай найменша зміна — то це все. Мойри не здатні йти на компроміси. Не здатні приймати щось нове.

— Чому ж тоді їх так шанують?

— Ну бо якось уже складається так, що важко не шанувати тих, у кого в руках нитки долі, — хмикнула міднокоса студентка. — А ще — ділити все на чорне і біле подобається багатьом. Бо це просто.

— Троє завжди тягнуться до Ниток. Троє завжди прагнутимуть нищити їх, бо це в їхній природі, як бажання вогняних богів запалювати, а хаотичних — сіяти руйнацію, — озвався Закс, мовби чужими словами, і провів руками по волоссю. — Отож договір зі Стовпами уклали на Свято Сонця 478 року 5 кроку Колеса Долі — усі запам’ятали?..

— Ти згадував, що любиш танцювати, — Рен постаралась надати своєму голосові байдужого звучання, але це погано вдалося.

Вона дочекалась, доки Нікта і Зіґфрід підуть, щоб ніхто не став свідком її ймовірного гучного провалу. Бо не розуміла, як це працює. Як одного дня ниточка порозуміння із Заксом Нортоном гріє теплом, а іншого дня — зникає без сліду.

— Ну люблю, — хлопець навіть не відірвав погляду від книжки.

Здається, сьогодні день, коли ниточки не існує.

«Ти переможеш!» — грізно проспівав внутрішній голос.

— Можеш мене повчити перед балом?

— Я тобі дав чудову добірку статей на Одіна.

— Я не про Одіна. Я про танці.

Погляд спідлоба.

— Ні.

— Чому? — вимогливо спитала дівчина, відчуваючи, як щоки й вуха зсередини заливає пекуче тепло.

— Справді треба пояснювати? — Закс відклав книгу і подивився на Рен. — Останнього разу, коли я пожертвував своїми планами і намагався чогось тебе навчити, ти у віддяку спробувала залізти в мої спогади.

— Я не хотіла! — обурилась дівчина.

Це була частково брехня — вона прагнула дістатись до Заксових мрій, хоча нічого не вийшло. Але обурення вийшло правдоподібним. Одногрупник хмикнув.

— Кажи що хочеш. Та й ноги мені ще потрібні.

— Якщо хочеш, я можу вчитися босоніж. Навіть якщо наступлю, ти не вельми постраждаєш, — сказала Рен, щоб підтвердити серйозність своїх намірів. — І агов, Нортоне, я не важка!

— Справді? Ти легша за Нікту? — Закс зиркнув на неї спідлоба. — Я берусь навчати тільки тих, хто легший за Нікту. У мене вельми чутливі пальці на ногах. Особливо мізинці.

Рен відчула, як червоніє проти волі. Та він, цей рудий нахаба, просто знущається з неї. І робить це без посмішки навіть — із якимось похмурим задоволенням, відверто, аби принизити — бо якого біса, очевидно ж, що вона не може бути легкою, очевидно ж, що крихітна і підлітково-худа Нікта не до зрівняння з нею! І хто взагалі говорить про вагу дівчини, коли та просить показати їй кілька танців?..

— Ну й одоробло ти, Нортоне, — видихнула Рен із полегшенням, що врешті усвідомила це так ясно.

— А ти хіба не знала? — посміхнувся він, і на цьому розмову було завершено, ниточку — обітнуто, а настрій — зіпсовано.

Закупи до балу розвіяли смутний настрій Рен після сварки із Заксом. Придбана сукня відрізнялася від того, що дівчина уявляла собі раніше, проте підсвідомо їй і хотілося відрізнятися від себе минулої. Однаково вона не могла дізнатися, що вподобала б колишня Рендалл Савітрі — та, яка жила до аварії.

Наступного дня Амон без вагань погодився допомогти з танцями і — на відміну від декого — не зробив їй жодного критичного зауваження, хоча дівчина не раз наступала йому на ноги.

— Люба Рендалл, у нас попереду — довгий шлях, настільки довгий, важкий та захопливий, що це просто грішно — перейматися тим, що ти відтопчеш носаки мого взуття, — пояснив він зі звичною теплою усмішкою. — До того ж у тебе чудово виходить!

Рен іще намагалася розпитатись у хлопця про обіцяну історію, проте Амон запевнив, що обіцяна історія нікуди не втече, а в нього завал. Після третього питання, яке залишилося без відповіді, дівчина вирішила, що боги з ним — не хоче Діоніс відкривати їй своїх таємничих справ, то й нехай.

Часом її ще шпикала злість від згадки про останню розмову із Заксом: нахаба! А вона ще так поривалася виростити його мрію… Звичайно, в глибині душі Рен чудово розуміла, що ця мрія мала стати містком між нею і вогняним одногрупником — і вона хотіла вибудувати той місток уже так довго, що й забула, що його слід вести з обох боків. Інакше ризикуєш дійти до середини й усвідомити, що висиш над прірвою — сам-один, а