Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний

Про­жила там Явдошка з пiвроку, в теплi та добрi, та в розко­шах купалася; та несита її натура не вдовольнилася тим: покрала вона срiбло та золото в офiцера... Прогнав її офi­цер, обiдравши, як бiлочку. Одначе вона не довго ту­жила: незабаром знайшовся дру­гий. Обiкравши й того, вона вже сама втекла. Потiм того нi до кого вже не пере­ходила жи­ти, а стала сама до себе приймати - хто бiльшу плату давав. Знаючи красi своїй цi­ну, вона торгувала нею, як жид крамом, не про­пу­скаючи случаю зiрвати найбiльше, а то - й під­голити. Сла­ва про злодiйкувату Явдошку одбила хiть у панства та офiцерства заїздити до неї. Грошики, що при­дбала, пі­шли на розкiшнi убори, на дорогi наїдки та напи­тки... А тут, лихо! почала вже й краса осо-вуватись, спадати... Тре­ба щось казати з собою! Треба заздалегiдь десь за­хис­ту шукати, притулку для се­бе... Про батька-матiр вона дав­но забула: - не знала, чи й жили вони на свiтi... Жи­вучи сама собою, вона розгадала, що через них втеряла.

На той час зустрiв її Максим. З своїм норовом веселим та безжурним, при своїй, хоч уже й пом'ятiй, а ще хоро­шiй красi, - Явдошка запала йому в око, вразила у серце. Максим почав лабузнитись. Явдоха, помiтивши це та роз­питавшись, що Максим мiж москалями не остання спиця в колесi, - давай на його ще дужче налягати. То, дивись: сло­вом укольне, то мовчанням дойме, то приголубить йо­го коло себе, то знову одiпхне його - гулянками з другими.

Максим бiснувався, а проте ще дужче закохувався. Ча­сом вона розжалоблювала його розмовою про своє безтал­ання, про свої недостачi. Максим нанесе їй на Другу нiч то­го й другого; дарує, жалує.

Не обiйшлося без того, щоб i вона не задумалась про Максима. Карi його очi заглянули i їй у серце; чорний ус здавався таким хорошим; постать - бравою, дужою; та Ма­ксим чоловiк i не без достаткiв, не без копiйчини... Зi­й­шлися вони. Прожили рiк, другий; звикли мiж собою, як чо­ловiк та жiнка. Дiтей не було. Журби й турботи не знали... Тiльки те й робили, що пили та гуляли нишком та тишком, щоб, бува, начальство Максимове не дiзнало­ся.

Тодi саме перегнали їх полк з одного мiста в друге. Пi­шов Максим - та й засумував. Зосталась Явдоха - й теж су­мувала. Через мiсяць подає їй Максим низенький поклiн, цiлує її в "сахарнiї уста" та в "бiлоснiжну грудь", посилає грошей, просить, щоб приїхала: коли хоче, то вони й повi­нчаються. Тодi вже розлучить їх "мать сира-земля". Явдоха зiбрала свої манатки, поїхала. Швидко вони й побралися.

Вийшла з Явдохи справжня московка. Не страшнi їй нi походи, нi переходи; завжди моторна, весела, до гуля­нок удатна. Щоб недаром жити, немарне тратити час, вона взя­лась то сим, то тим перепродувати. На­купить рублiв на десять усякого краму та й пе­ре­про­дує москалям. А часом який-небудь молоденький москалик пiднiме що й чуже, однесе до тiтки Явдохи. Явдоха прийме москалика й подарунок... Правда, iнодi й доставалося їй од Максима за тi подарунки: не раз, не два ходила во­на з пiдсиненими очима. Та - байдуже! Москалi це до­бре знали, а все-таки лабузнились до Явдохи, а Явдоха справ­ляла з ними смiхи та реготи... Московка - мос­ковкою: її поб'ють, а вона нi гадки!

Отак прожили вони щось рокiв з десяток. Максим по­старiв; постарiла й Явдоха - краса її спала, помарнiла, од­цвiла... Уже тепер не так i молодi москалики гор­ну­ли­ся... Рада-нерада, треба було схаменутися. До всього того де­сять лiт безпутного життя витягли всi грошенята, що Максим наскладав до парування. Треба було надалi поду­мати... Оханулась Явдоха, а через рiк гойдала невеличк­у дiвчинку Галю.

Галя зразу все переломила. Гулянки одлетiли; жарти - теж: виступили наперед клопоти та жаль за марно потрач­еним добром. Малесенька Галя спарувала Мак­си­ма з Явдо­хою уже навiки, зв'язала мiцно їх думки докупи, пi­дбивала на одно дiло. Максим бажав дочку виростити в багатствi та розкошi; бажала й Явдоха того самого... Вона думала, що багатство та розкiш заховають дитя її вiд та­кої лихої долi, яка їй судилася... I обоє вони клопотали об однi­м-над по­жи­вою та наживою... Чи сяк, чи так, а нажи­тись треба!

Знову Максим з Явдохою, хоч i iнаково, прийнялися за дiло молодих лiт. Максим-за "прокормлєнiє"; Явдоха - за крадiжку. Максим, докладуючи ротному, що москалi про­сяться "на побывку", - брав з них своє так само, як i по­кiй­ний Федосєїч. А як верталися москалi з "про­кормлє­нiя", - вони заносили до Явдохи накрадене, награ­боване добро, а вона вже сама знаходила йому ярмiс... За те тiтцi Явдосi, як сховачу й переводчику, доставалася половина всього...

Так їх захопила "чиста". Та ба! Чистої Максимовi не дали. У той саме рiк почалася остання вiйна з турками. По­гнали Максима пiд Сiлiстрiю, а потiм перевели в Крим. Явдоха з маленькою Галею й собi повiялась за полком, все-таки не кидаючи свого краму. Тут вона таки добре зароби­ла, бо не однi простi москалi купували в неї всячи­ну, купу­вали й небагатi офiцери. Зовсiм би добре, коли б не стра­шно, що от-от Максим зложе свою голову, одти­наючи дру­гим. Оже страх її не справдився. Максим те­пер уже знав цiну життю - не кидався так, як замолоду, у саме, мовляв, пекло. Тiльки всього, що його в руку шти­ком ко­льнув якийсь француз. Максим зрадiв та зараз у лазарет... Пошепотав там з лiкарем: "Не годиться, кажуть, у службу: в чисту його!" Максим полежав ще з мiсяць; дали йому "чи­сту", почепили ще нову мендаль, та й випу­стили на всi чо­тири сторони. Максим забрав жiнку з доч­кою та й потяг на рiдну сторону вiдшукувати батькiвщи­ни.

Вертаючись додому через тридцять лiт, вiн думав за­стати Пiски такими ж самими Пiсками, якими кинув. Через те й раявся з жiнкою, прибувши додому, спродати батькi­вщину, оселитись де в багатому, люднiшому мiсцi та й пристроїтись до торгу на тi грошi, що придбала Явдоха. Коли приїхав - i здивувався. Не тi Пiски, та й годi! Нiде нi одної землянки - скрiзь мазанки; село велике, ши­роке, до­вге, а кругом край веселий, людний, хоч i небага­тий... "Значить, бiльше поживи для грошовитого!" - подумав Ма­к­сим.

- Нi, жiнко, - каже Явдосi, - мабуть, уже кiстки зложи­мо на моїй сторонi... Бач, який гарний край!

Явдоха й сама те бачила. Оселився Максим у батькi­в­сь­кiй хатi.

Явдоха крамарувала дома. Максим по ярмарках їздив, купивши коняку. Жили собi тихо та мирно, вирощували-пестили дочку Галю та в торгу кохалися.