Андрій Юрійович Курков - Щоденник Майдану та війни

мачете, мабуть, пристебнутого до ременя. Він ішов дуже твердою, впевненою ходою, немов точно знав, куди йому треба. Вираз молодого обличчя — жорсткий і застиглий — робив його схожим одночасно на молодого Че Ґевару і на пацієнта психіатричної лікарні. Виникло миттєве бажання зупинити його і запитати: «Вибач, брате, а ти з якої сотні?» Але я цього не зробив з кількох причин. По-перше, він ішов занадто швидко і явно не збирався зупинятися для розмови з незнайомими «цивільними». По-друге — холодний блиск сталевого клинка мачете. По-третє, моє запитання явно було провокаційним, адже знаків роз­різнення або приналежності до сотень «Самооборони Майдану» на його камуфляжному одязі не було. Революційний сюрреалізм міцнішає. До революції тепер приєдналося більше дивних людей, ніж брало в ній участь. Деякі з них — звичайні кримінальники і злочинці, які під виглядом «Правого сектора» грабують магазини та фермерські господар­ства на Півдні України. У Дніпропетровській області спеціальні загони міліції ловлять у день по 5—6 банд фальшивого «Правого сектора», що займаються розбоєм у маленьких містечках і селах. Тепер спеціальні загони міліції живуть на великих фермерських господарствах, аби бути якомога ближче до місць можливих злочинів. І поки що з двох сотень заарештованих бандитів у камуфляжі та зі зброєю в руках не виявилося жодного справжнього члена групи «Правий сектор». 5 квітня

День народження Ґабріели — їй сьогодні 17 років. Сонячний ранок, напевно, і день буде таким же. Після обіду вона збирає вдома друзів, святкуватимуть «до ранку». Радилася з приводу програми, чим займати гостей. Вирішили проводити конкурс караоке та організувати якісь ігри. Я попросив тільки, щоб вона з друзями не виходила на балкон і не сідала на перила. Все-таки четвертий поверх, а сусід знизу Олексій уже кілька разів попереджав мене, що бачив, як вона сидить на перилах балкона.

Учора «Правий сектор» раптом оголосив на 5 квітня «суботник» із прибирання барикад у центрі Києва. Кияни пожвавилися, почали готуватись. Але ближче до вечора п’ятниці представники «Правого сектора» виступили з «уточненням», повідомивши, що через «людський фактор» сталася помилка і в суботу відбудеться не прибирання барикад, а наведення ладу та прибирання сміття в районі барикад. Барикади залишаються, принаймні до президентських виборів, до 25 травня, тому що революція не закінчилась і Майдан є єдиним органом, здатним контролювати тимчасовий уряд і його дії.

Суботник відбувся. Місто надіслало кілька вантажівок, майданівці та кияни півдня вантажили на них сміття. Ба­гато киян прийшли цілими сім’ями разом із маленькими дітьми, і ці хлоп’ята і дівчата, які ще не ходять до школи, допомагаючи своїм батькам, голосно обговорювали агресію Росії та окупацію Криму. Я уявив собі, що дуже скоро ці події по­траплять до шкільних підручників історії.

Але боюся, що до шкільних підручників історії потраплять і події, які поки що не відбулися. Напруженість залишається не тільки через погіршення криміногенної обстановки, що дісталась і Києва, — на ґанку будинку на вулиці Симиренка, де живуть мої родичі, минулого тижня бандити пограбували родину бізнесменів, жорстоко побивши голову родини — чоловіка років п’ятдесяти. Пізніше він помер у лікарні через утрату крові. У будинку, де живуть наші друзі по вулиці Некрасовській, за один день було обкрадено 4 квартири в одному під’їзді.

На сході України, недалеко від кордону з Росією, тривають заворушення. У суботу 5 березня близько 600 проросійських активістів марширували півдня по Донецьку з російськими прапорами й вимагали референдуму. У Маріупо­лі — великому індустріальному місті на березі Азовського моря — проросійські активісти взяли штурмом будівлю міської прокуратури, влаштували в ній погром. Міліція нікого не затримувала, але начальник міліції заявив, що вони стежать за ситуацією і фіксують, хто скоює злочини. Потім вони збираються затримувати призвідників і активістів. Слово «потім» трохи лякає. Адже в п’ятницю в тому ж регіоні співробітники Служби безпеки України затримали 15 жителів Росії, які перевезли на українську територію 300 автоматів Калашникова, один гранатомет, багато іншої зброї. Зброю конфісковано, диверсантів заарештовано. Росія відразу оголосила, що в Москві затримані 25 членів «Правого сектора», які готували диверсію. Щоправда, потім виявилося, що всі затримані були будівельниками-гастарбайтерами із Закарпаття, з Західної України. Але для Росії вони однаково залишаються «українськими екстремістами» тому, що говорять між собою українською мовою.

Війна триває і на іншому, невидимому фронті. Наприкінці минулого тижня, в п’ятницю, в Черкасах, недалеко від Києва, невідомі викрали і після тортур убили журналіста та активіста Майдану Василя Сергієнка.

У Криму вже оголосили політику Росії по відношенню до тих, хто не хоче приймати російське громадянство. Їм дали час до 18 квітня прийти до одного з чотирьох «центрів міграції» та подати заяву на відмову від російського громадянства. Якщо вони цього не зроблять, то з 18 квітня автоматично вважатимуться російськими громадянами. Якщо зроблять, то вважатимуться іноземцями та змушені будуть покинути півострів після 90 днів перебування в Криму, тобто у себе вдома. Після цього вони можуть почати оформляти собі «свідоцтво на проживання для іноземця» за правилами Російської Федерації. Щоправда, «центри міграції», які розташовано не по всьому Криму, а тільки в центрі, біля Сімферополя, поки що заяви про відмову від росій­ського громадянства не приймають, а записують охочих залишитися громадянами України в особливу чергу. Що з цією чергою буде далі — незрозуміло. Зрозуміло інше — залишатися громадянином України в окупованому Криму буде складно і, можливо, небезпечно. До речі, незважаючи на те, що Росія визнає подвійне громадянство, для жителів Криму цього права не буде. При оформленні російського паспорта вони змушені будуть у письмовій формі відмовитися від громадянства України.

Увечері ми приїхали з Лізою, Тео і Антоном у село. Сонце ще години дві висіло на небі. Сусід Толя подарував чотири відра дрібної картоплі, і ми з Тео і Антоном саджали її на городі, поки не стемніло. Завтра вранці закінчимо.

Привезли з собою сковорідку, і я приготував на вечерю локшину з овочами та індичкою в китайському гострому соусі. Шкода, що нічого солодкого на десерт ми з собою з Києва не захопили.

6 квітня

Неділя з холодним, але сонячним ранком.

Підбадьорені морозцем півні заспівали сьогодні раніше, ніж звичайно. Але я встав іще раніше, о 6-й ранку. Продовжили саджати картоплю. А коли закінчили четвертий ряд городу, прийшов сусід дід Петро і сказав, що хоче подарувати нам іще мішок посадкової картоплі. Довелося йти до нього з Тео