Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

сказала вона не зовсім упевненим голосом. — Боюся, я трохи схильна говорити надто довго й плутано. Так легко буває відхилитися від головної теми й не помітити, що ти пішла зовсім не туди. І так важко запам’ятати події в тому порядку, у якому вони відбувалися. Вам доведеться витерпіти, якщо я розповім свою історію погано. Це сталося так давно!

— Як я вже сказала, ця історія не має ніякого стосунку до Сент-Мері-Мід. Це, власне, сталося в Гідро…

— У гідроплані, літаку, який літає над морем? — запитала Джейн, широко розплющивши очі.

— Ви не зрозуміли, моя люба, — сказала місіс Бентрі й стала їй пояснювати, про що йдеться.

Чоловік приєднав до її пояснень і свою опінію:

— То бридке місце — абсолютно бридке! Там треба вставати дуже рано й пити смердючу воду. Навкруг безліч старих жінок, які базікають не змовкаючи й перемивають кісточки всім, хто потрапляє їм на очі. Господи, коли я згадую…

— Заспокойся, Артуре, — лагідно зупинила його місіс Бентрі. — Ти ж бо знаєш, що там добре підлікувався.

— Безліч старих жінок, які не стуляють рота… — ніяк не міг заспокоїтися полковник Бентрі.

— Боюся, це справді так, — сказала міс Марпл. — Я й сама…

— Моя люба міс Марпл, — вигукнув полковник із жахом у голосі. — Та хіба я мав на увазі вас…

Злегка почервонівши, міс Марпл зупинила його ледь помітним жестом.

— Але так воно і є, полковнику Бентрі. Я й сама хотіла про це сказати. Дайте-но мені зібрати докупи свої думки. Атож. Жінки й справді не стуляють там рота, як ви слушно сказали. І багатьом це не подобається, а надто людям молодим. Мій небіж, який пише книжки — і дуже розумні книжки, я певна, — дуже дошкульно висловлюється про цю звичку звинувачувати в чомусь людей, не маючи на те жодних доказів, і про те, як це підло, і все таке. Але я хочу сказати те, що тим молодим людям ніколи навіть на думку не спадає. Вони рідко звертають увагу на факти. А справжня суть проблеми в тому, як часто те, що ви називаєте перемиванням кісточок, виявляється правдою! І думаю, якби люди, котрі так не люблять пустих теревенів, досліджували факти, вони виявили б, що таке нібито пустопорожнє базікання виявляється правдою в дев'ятьох випадках із десяти! Саме це й дратує людей найбільше.

— Натхненні здогади, — сказав сер Генрі.

— Ні, справа не в цьому, зовсім не в цьому! Тут ідеться насамперед про практику й досвід. Мені розповідали, що єгиптолог, коли показати йому одного з тих антикварних химерних маленьких жуків, скаже вам, після того як огляне ту річ та обмацає, в якому сторіччі до Різдва Христового її виготовлено чи взагалі підроблено в Бірмінгемі. І він ніколи не назве вам конкретного правила, за яким він це визначає. Він просто знає. Адже він присвятив усе своє життя дослідженню таких речей.

І саме це я хочу тут сказати (досить-таки невміло, я знаю). Ті люди, яких мій племінник називає «пустопорожніми жінками», прожили довгий час на світі, і їхнім головним інтересом були зазвичай люди. І тому вони набувають такого досвіду та знання в цій галузі, що їх можна вважати, як то кажуть, експертами. Сьогодні молоді люди цілком вільно розмовляють на теми, які в дні моєї молодості вважалися забороненими, але в усьому іншому їхні уми залишаються жахливо невинними. І коли ти намагаєшся застерегти їх, хай навіть дуже обережно, вони відповідають, що в тебе вікторіанський розум, і твої уявлення про рід людський схожі на помийну яму.

— А зрештою, — сказав сер Генрі, — що поганого в помийній ямі?

— Саме так, — палко підхопила міс Марпл. — Це найпотрібніша річ у кожному господарстві; але в ній, звичайно, немає нічого романтичного. Не стану приховувати, я теж маю свої почуття, як і будь-хто інший, й іноді можу бути жорстоко поранена чиїмись необміркованими репліками. Я знаю, джентльмени не цікавляться домашніми справами, але мушу тут згадати про свою служницю Етель — вона дуже мила дівчина, в усьому люб’язна й послужлива. Коли я вперше її побачила, я відразу зрозуміла, що вона належить до того самого типу, що й Еті Веб, та дівчина місіс Брут. Якщо їй випадає нагода, то моє і твоє нічого не означають для неї. Тож через місяць я її позбулася й дала їй письмову рекомендацію, де написала, що вона дівчина чесна й наділена тверезим розумом, але в приватному порядку я остерегла стару місіс Едвардс, щоб вона її не брала. А мій небіж Реймонд тоді страшенно розгнівався й сказав, що він іще ніколи не чув про таку підлоту — атож, підлоту. Тож Етель найнялася до леді Ештон, яку я не вважала за потрібне застерегти, бо не відчувала жодного морального обов’язку перед нею, — і що ж сталося? Усі мережива з її спіднього одягу виявилися зрізаними, двох діамантових брошок ніби не було, а дівчина зникла посеред ночі, і ніхто більше ніколи про неї не чув!

Міс Марпл зробила паузу, глибоко втягнула в груди повітря, а тоді повела далі:

— Ви скажете, це не має нічого спільного з тим, що відбулося біля Кестонського мінерального джерела, яке називають Гідро, але, в певному розумінні, аналогії тут очевидні. Коли я побачила Сандерсів, я вже з першої хвилини не мала найменших сумнівів у тому, що він хоче її позбутися.

— Он як! — сказав сер Генрі, нахиляючись уперед.

Міс Марпл обернула до нього незворушне обличчя.

— Отже, сер Генрі, як я сказала, так воно й було. У мене не виникло найменшого сумніву щодо намірів того суб'єкта. Містер Сандерс був великим вродливим чоловіком із обличчям, яке пашіло здоров’ям, дуже приязним у своїх манерах, і він подобався всім. І важко було уявити собі чоловіка, приємнішого в стосунках зі своєю дружиною, аніж він. Але я знала! Він обмірковував, як її позбутися.

— Моя дорога міс Марпл…

— Так, я знаю. Те саме сказав би мені й мій племінник Реймонд Вест. Він сказав би мені, що я не маю навіть натяку на доказ. Але я добре пам'ятала Волтера Гоунза, котрий тримав корчму «Зелений чоловік». Якось уночі він повертався з дружиною додому, і вона впала в річку — а він одержав великі гроші за її страховку. Знаю ще одного чи двох, які до сьогодні не понесли ніякого покарання, — один із них навіть належить до нашого стану. Під час своєї літньої відпустки він поїхав до Швейцарії з дружиною. Я застерегла її проти тієї поїздки — бідолашна навіть не розсердилася на