Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

було знайдено в потаємній шухляді буфета, куди сама ж таки стара міс Лем поклала його з міркувань безпеки. Але надто пізно для сердешної Ені.

Саме це так мене турбує, коли я думаю про бідолашну стару Гертруду. Коли людина стара, засмутити її дуже легко. Мені було її шкода набагато більше, аніж містера Темплтона, адже він молодий, гарний на вроду та явно має великий успіх у жінок. Ви напишете їй, чи не так, сер Генрі, і просто повідомите, що її невинність установлено поза всяким сумнівом? Її дорогий старий хазяїн помер, і вона, звичайно ж, думає про його смерть і відчуває, що її підозрюють… О! Мені тяжко навіть уявити собі, як вона себе почуває!

— Я напишу їй, міс Марпл, — сказав сер Генрі. Він подивився на неї з цікавістю. — Ви знаєте, я, мабуть, ніколи вас не зрозумію. Ваш погляд на речі щоразу відрізняється від того, якого я від вас сподівався.

— Мій погляд на речі, боюся надто вузький, — смиренно мовила міс Марпл. — Я майже ніколи не виїжджаю за межі Сент-Мері-Мід.

— А проте ви розгадали таємницю міжнародного рівня, — сказав сер Генрі. — Бо ви справді її розгадали. Я переконаний у цьому.

Міс Марпл зашарілася, потім дозволила собі трохи похвалитися.

— Я думаю, що здобула непогану освіту як на свої часи. Моя сестра та я мали німецьку гувернантку — таку собі фройляйн. То було надзвичайно сентиментальне створіння. Вона навчила нас мови квітів — чудової науки, про яку сьогодні зовсім забули. Жовтий тюльпан, наприклад, означає безнадійне кохання, а китайська айстра — «я помираю від ревнощів біля твоїх ніг». Той лист був підписаний ім’ям Георгіна, а я пам’ятаю, що «георгіна» — це по-німецькому жоржина, і цей факт відразу прояснив для мене всю справу. Мені хотілося б пригадати, що означає мовою квітів жоржина, але, на жаль, це вислизає від мене. Моя пам’ять уже не та, якою була колись.

— Хай там як, а вона не означає смерть.

— Ні, справді не означає. Але як усе це жахливо, чи не так? Сумні події іноді відбуваються в нашому світі.

— Авжеж, відбуваються, — погодилася місіс Бентрі, глибоко зітхнувши. — На своє щастя, ми маємо квіти й маємо друзів.

— Вона ставить нас на останнє місце, — зазначив доктор Ллойд.

— Якийсь чоловік мав звичай щовечора надсилати мені в театр фіолетові орхідеї, — замріяно сказала Джейн.

— Фіолетова орхідея означає «я сподіваюся на вашу прихильність», — повідомила міс Марпл радісним голосом.

Сер Генрі якось по-чудному кахикнув і відвернув голову.

Міс Марпл несподівано вигукнула:

— Я згадала. Жоржини означають «зрада й спотворення».

— Дуже влучно, — промовив сер Генрі. — Дуже влучно.

І він глибоко зітхнув.

Розділ десятий

ТРАГЕДІЯ ПЕРЕД РІЗДВОМ

— Я хочу подати скаргу, — сказав сер Генрі Клітерінґ.

Його очі заяскріли тьмяним блиском, коли він обвів поглядом товариство, яке тут зібралося. Полковник Бентрі, випроставши ноги, дивився на камін таким поглядом, ніби бачив перед собою неохайного солдата на параді, його дружина нишком позирала на каталог цибулин, який принесли з останньою поштою, доктор Ллойд із неприхованим захватом дивився на Джейн Гел’єр, а чарівна молода актриса замислено споглядала свої рожеві поліровані нігті. Лише стара діва міс Марпл сиділа, випроставшись на своєму стільці, і її злинялі сині очі дивилися на сера Генрі з увагою та розумінням.

— Скаргу? — пробурмотіла вона.

— І дуже серйозну скаргу. Нас тут зібралося шестеро, по троє представників кожної статі, і я висловлюю протест проти надмірної експлуатації чоловіків. Сьогодні ввечері ми розповіли тут три історії — і всі три були розказані чоловіками! Я протестую проти того, що дами не внесли своєї відповідної частки.

— Неправда! — обурено вигукнула місіс Бентрі. — Я певна, ми її внесли. Ми вас слухали дуже уважно й належно оцінили ваші зусилля. Ми поводились як годиться поводитися справжнім жінкам — не пхалися нахабно під світло рампи.

— Досить переконливе виправдання, — сказав сер Генрі, — але ми його не приймаємо. І ми маємо чудовий прецедент «Тисяча й однієї ночі». Отже, вперед, Шехерезадо!

— Ви маєте на увазі мене? — запитала місіс Бентрі. — Але мені немає чого розповісти. Я ніколи не купалася в крові й не була оточена таємничістю.

— Я абсолютно не наполягаю, щоб ви розповідали про кров, — сказав сер Генрі. — Але я переконаний, що бодай одна з вас, трьох дам, має свою улюблену таємницю. Починайте тоді ви, міс Марпл, розкажіть нам історію, яку можна було б назвати «Дивовижний збіг обставин у житті прибиральниці» або «Таємниця материнських зборів». Не розчаровуйте мене відсутністю таємничих історій у житті преславного села Сент-Мері-Мід.

Міс Марпл похитала головою.

— Я не знаю нічого такого, що зацікавило б вас, сер Генрі. Ми маємо свої маленькі таємничі історії, звичайно: наприклад, одного разу в загадковий і незбагненний спосіб раптом зникла банка добірних креветок; але це вас не зацікавить, бо все виявилося цілком буденним, хоч і кинуло певне світло на людську природу.

— Ви навчили мене з великою пошаною ставитися до людської природи, — врочисто мовив сер Генрі.

— А як щодо вас, міс Гел’єр? — запитав полковник Бентрі. — Не може бути, щоб ви не пережили якихось цікавих пригод.

— А й справді, — підхопив доктор Ллойд.

— Ви про мене? — сказала Джейн. — Тобто ви хочете, аби я розповіла вам про щось таке, що сталося зі мною?

— Або з вашими друзями, — уточнив сер Генрі..

— Мабуть, що ні, — неуважно кинула Джейн. — Не думаю, щоб зі мною щось колись трапилось — тобто зі мною ніколи не траплялося нічого в такому дусі. Були квіти, звичайно, і дивні цидулки, але чоловіки — завжди чоловіки, чи не так? Я не думаю… — Вона замовкла й, схоже, поринула в роздуми.

— Я бачу, нам доведеться все ж таки вислухати епічну історію про зниклі креветки, — сказав сер Генрі. — Починайте, міс Марпл.

— Ви такий любитель пожартувати, сер Генрі. Креветки — звичайно, дрібниця. Але тепер, коли я про них подумала, мені згадався один інцидент — власне, то був не зовсім інцидент, а щось набагато серйозніше, можна сказати, трагедія. І я була, в певному розумінні, причетна до неї; і я ніколи не шкодувала про те, що зробила тоді — ні, зовсім не шкодувала. Але це сталося не в Сент-Мері-Мід.

— Дуже шкода, — сказав сер Генрі. — Але я готовий змиритися з таким розчаруванням. Я знаю, що в таких справах на вас можна покластися.

Він примостився в позі людини, яка налаштувалася слухати. Міс Марпл легенько почервоніла.

— Сподіваюся, я зможу розповісти цю історію як годиться, —