Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Не розумію. – насупив брови він.– Вона сказала...

–Що вона сказала? – роздратовано запитала Аджаала.– Розпитай її про те, хто такий Деррик. Я, наприклад, про нього від тебе дізналася.– вона склала руки на грудях, відводячи погляд на горизонт.

–Вона його вигадала? –приснув він.– Але навіщо?

–Хтозна, може це її уявний друг.

Аджаала встала.

–Мені час повертатися в Ґотлін.– підсумувала вона.– І ти не затримуйся, навряд чи твої батьки оцінять таку тривалу вилазку.– вона повернулася.

–Звідки ти...– почав було він.

–Бувай, Тіо.– не обертаючись, крикнула вона.

Вона перемістилася в Ґотлін і відчула, як гнів виривається назовні. Побігши до лісу, вона закричала, підняла руки, склавши пальці долонями навхрест, і прочитала заклинання, кілька дерев звалилося на землю. Задихаючись, вона впала на коліна, відчуваючи, як сльози скочуються зі щік.

–Аджаало. – покликала її Ельга. – У чому справа?

–Вибачте, Ваша Величносте. – відчувши сором за свої пориви гніву, сказала дівчина.– Я не хотіла...

–Знову Тіордан?

–Я не повинна була з ним бачитися.– підсумувала вона, магією повертаючи дерева на місце.

–Що сталось?

–Олімпія з ним заграє, схоже вона йому подобається. Учора допомагав їй варити зілля, запитав мене, чи є в неї хлопець. Вона казала мені, що відведе його, я не повірила, що він може бути таким безвольним... А тепер...

–Не зважай на неї. Вона велике дитя, що ніяк не навчиться себе поводити. Ми з її батьками винні в тому, що вона такою стала.

–Не кажіть так. Ви дали їй любов…

–І куди вона привела? Тепер вся насичена любов'ю, вона забирає її у інших, вважаючи, що їй в цьому світі хтось чимось зобов'язаний.

–Може мені варто припинити підніматись на Верхнесферу? Все одно мої близькі втрачені для мене.

–Нічого ще не втрачено. Я знайшла зілля пам'яті. Але там у рецепті немає одного інгредієнта. Ось.– вона простягнула їй сторінку з книжки.– Пошукай цей рецепт у Містрал, вона знає більше про це, ніж є в архівах. Зваримо зілля, напоїш бабусю і Тіордана. І все буде гаразд.

–Тоді треба поспішати.– опускаючи аркуш, сказала Аджаала.

–Не зараз. На Верхнесфері ніч. Краще вирушай на світанку. Ходімо, тобі треба відпочити... – Ельга обійняла її за плечі й повела до палацу.

Коли Аджаала лягла в ліжко, сон не йшов. Вона хотіла швидше попрямувати в будинок Містрал і знайти рецепт зілля пам'яті. Напевно, їй вдасться відшукати спосіб повернути їй і Тіордану спогади. Аріста спала поруч, скрутившись клубочком. Її вуса й лапки тремтіли. Аджаала погладила кішку, намагаючись трохи заспокоїти, і знову опустилася на подушки. Намагатися заснути було надто важко, вона відкинула ковдру і переодяглася. Склавши пальці трикутником, вона перенеслася на Верхнесферу. Ось тільки, приземляючись на кухні Містрал, трохи не розрахувала, вдарившись руками об стіл із посудом, вона загриміла тарілками так сильно, що світло в передпокої спалахнуло тут же. Чортихаючись, Аджаала перемістилася, але тільки помітивши, як далеко вогні центрального острова, зрозуміла: вона на руїнах Кігтя. Холодний вітер свистів, чорне небо зливалося з темрявою руїн. Вона визирнула вниз, де клубочився густий туман, і, похитнувшись, відійшла подалі від краю. Вона знову склала пальці трикутником і перемістилася до ставка. Там, вона і зустріла світанок.

Олімпія прокинулася, солодко потягнувшись. Вчора вона до пізньої ночі займалася домашніми завданнями, і її нова мірна ложка вельми їй допомогла в цьому. Містрал, як завжди готувала квартирантці каву і млинці. Це розчулювало дівчину, Олімпія розуміла, що бабуся не зобов'язана пектися так про неї, але Містрал їй подобалася. Втім, вона помічала в ній часом не просту добродушну бабусю, їй не хотілось опинитись поруч, якщо жінка розлютиться. Олімпія була уважною і чула шепіт перехожих, вони боялися Містрал, а отже, вона не зовсім та, ким хоче здаватися.

–Доброго ранку, Містрал.

–Живи і процвітай, Олімпіє.– вона кивнула в бік.– Сніданок на столі.

–Дуже дякую.– сівши за стіл, відповіла дівчина.

–Попроси Тіордана Гріма надалі використовувати двері, а не заклинання переміщень.– докірливо сказала бабуся.

–Що, вибачте? – не зрозуміла Олімпія.

–Вчора вночі він, напевно, йшов від тебе і аж надто шумів на кухні. Я не твоя бабуся і не стану повчати тебе. Але прошу, оскільки всі навколо впевнені, що ти моя онука, будь ласка, не соромте мене цими ночівлями і вилазіннями з вікон.

–Я запевняю вас, Містрал, учора вночі я займалася сама. – зізналася Олімпія. – Ми з Тіорданом навіть на острівці не бачилися.

Бабуся насупилася, схоже зрозуміла, що Олімпія не бреше. Вона відпила кави з горнятка й усміхнулася дівчині.

–Що ж, мабуть, привиділося.

Містрал може, звісно, займатися самопереконанням, але Олімпія одразу зрозуміла, що на кухні поралася Аджаала. Тільки, що їй було потрібно? Вона поснідала і попрямувала до Інституту. Аджаала, яка вистежувала Олімпію, тільки й чекала, коли сестра залишить будинок. А тому перемістилася до вхідних дверей, щойно Олімпія зробила крок до Інституту. Аджаала взялася за язичок дзвіночка. Містрал миттєво відчинила двері, ніби просто під ними й стояла.