Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

Артеміс активував радіозв’язок на обертових частотах.

— Командире Рут, гадаю, ви прослуховуєте всі канали...

Кілька секунд він чув лише шум, потім клацнула кнопка мікрофона.

— Чую тебе, людино. Що я можу для тебе зробити?

— Це командир?

Через перешкоди пролунав якийсь дивний звук. Немов кінь заіржав.

— Ні. Це не командир. Це Фоулі, кентавр. А це викрадач ельфів?

Кілька секунд знадобилося Артемісу, щоб здогадатися, що його образили.

— Пане... е-е... Фоулі. Ви, певне, погано вивчали психологію. Не варто жартувати з тим, хто захопив заручників. їхній стан може бути нестабільним.

— Може бути нестабільним? Ніякого може тут немає. Та це вже не має значення. Скоро від тебе не залишиться нічого, крім хмаринки радіоактивних молекул.

Артеміс хмикнув:

— Тут ти помиляєшся, мій чотириногий друже. Коли вибухне біобомба, мене в зоні блокади часу вже не буде.

Тепер хмикнув Фоулі:

— Ти блефуєш, людино. Якби можна було якось це зробити, мені б уже давно було відомо. Я думаю, що ти...

На щастя, цієї миті мікрофон узяв Рут.

— Фауле? Це командир Рут. Чого ти хочеш?

— Хотів повідомити вас, командире, що, незважаючи на вашу зраду, я готовий продовжувати переговори.

— Той троль не має до мене ніякого відношення, — запротестував Рут. — Його випустили без моєї згоди.

— Факт лишається фактом: його випустили, і випустив ЛЕП. Хоч яка там довіра у нас і була, але ви втратили і її. Отже, ось мій ультиматум. Маєте тридцять хвилин, щоб прислати золото, інакше я відмовляюся звільнити капітана Шорт. Більш того, не візьму її із собою, коли покидатиму зону блокади, нехай її дезінтегрує біобомба.

— Не будь дурнем, чоловіче. Ти сам себе обманюєш. Технології Народу Бруду відстають від нас на багато еонів. Не можна вийти із зони блокади.

Артеміс нахилився ближче до мікрофона, і на губах у нього з’явилася вовча усмішка.

— Існує єдиний спосіб це перевірити, Руте. Хочеш, поб’ємося об заклад на життя капітана Шорт?

Вагання Рута стало іще помітнішим на тлі шуму завад. У його голосі, коли він нарешті відповів, бриніла нотка поразки.

— Ні, — зітхнув він, — Ти отримаєш своє золото, Фауле. Тонну. Двадцять чотири карати.

Артеміс розтяг губи в усмішці. Ох і актор той командир Рут.

— Тридцять секунд, командире. Рахуйте секунди, якщо ваш годинник зупинився. Я чекатиму. Але недовго.

Артеміс відключився, опустився на стілець. Здається, вони клюнули. Немає сумнівів, аналітики ЛЕП виявили його «випадкове» запрошення. Ельфи заплатять, бо повірили, що зможуть повернути золото, тільки-но він загине. Щойно біобомба перетворить його на пару. Чого, звісно, ніколи не трапиться. Теоретично.

Батлер висадив у двері три обойми. Самі двері були сталеві, і кулі б відскочили від них рикошетом. Але коробка була з пористого каменю, з якого було збудовано і замок. Він кришився, немов крейда. Дуже велика вада в системі безпеки, і коли ця справа скінчиться, потрібно її усунути.

Артеміс спокійно чекав у кріслі навпроти чорного монітора.

— Гарна робота, Батлере.

— Дякую, Артемісе. У нас були неприємності. І якби не капітан...

Хлопець кивнув.

— Так, я все бачив. Зцілення — одне з магічних мистецтв ельфів. Цікаво, чому вона так учинила.

— Мені теж, — тихо сказав Батлер. — Ми на таке не заслужили.

Артеміс швидко підвів на слугу очі:

— Не втрачай віри, старий друже. Кінець уже не за горами.

Батлер кивнув. Він навіть спробував посміхнутися. Але хоча зуби він показав, серця до посмішки не вклав.

— Менше ніж за годину капітан Шорт повернеться до своїх людей, а ми матимемо достатньо грошей, щоб прокрутити кілька більш привабливих справ.

— Знаю, але...

Артемісові можна було не питати. Він чудово розумів, що зараз відчуває слуга. Ельфійка врятувала їм обом життя, а він продовжує тримати її в заручниках. Людині честі, якою і був Батлер, важко було змиритися з таким фактом.

— Переговори закінчено. Так чи інакше вона повернеться до своїх. Ніякої шкоди ми капітанові Шорт не заподіємо. Даю тобі слово.

— А Джульєтта?

— Так?

— Чи загрожує моїй сестрі якась небезпека?

— Ні. Ніякої небезпеки.

— Ельфи просто віддадуть нам золото і підуть геть?

Артеміс криво посміхнувся.

— Не зовсім. Вони підірвуть у маєтку біобомбу, щойно капітана Шорт буде звільнено.

Батлер відкрив рота, аби щось сказати, та завагався. Звісно, такий був план. Фаул усе йому розкаже, коли настане час. Тож замість питання слуга просто сказав:

— Я довіряю тобі, Артемісе.

— Так, — відповів хлопець і немов відчув тягар цієї довіри на своїх плечах. — Я знаю.

Каджон робив те, що найкраще виходить у всіх політиків: намагався зняти із себе відповідальність.

— Ваш офіцер допоміг людям, — кричав він із театральним обуренням. — Операція просувалася за планом, доки ваша жіночка не напала на нашого посланника.

— Посланника? — вибухнув Фоулі. — Це ви троля називаєте посланником?

— Саме так. А людина перетворила його на м’ясний фарш. Усе можна було б чудово завершити, якби не невігласи з вашого департаменту.

Зазвичай тут у Рута уже зірвало би дах, але він знав, що Каджон хапається за соломинку, намагаючисьурятувати свою кар’єру. Тому командир лише посміхався.

— Гей, Фоулі!

— Так, командире?

— Маємо запис тролячого нападу на диску?

Кентавр удавано зітхнув.

— Ні, сер, у нас диски скінчилися ще до того, як привезли троля.

— Шкода.

— Дуже шкода.

— Диски стали б у нагоді командиру Каджону на слуханні.

Усю впевненість Каджона як вітром здуло.

— Віддай мені ті диски, Джуліусе! Я знаю, що вони в тебе! Кричуща несправедливість.

— Серед усіх тут присутніх лише тебе і можна звинуватити в несправедливості, Каджоне. Скористався ситуацією, щоб отримати підвищення.

Обличчя Каджона набуло того ж кольору, що і в Рута. Він утрачав свої позиції і прекрасно це розумів. Навіть Чікс Вербіл та інші ельфи боком відходили від нього.

— Я все ще тут розпоряджаюся, Джуліусе, тому віддай мені диски, або я тебе заарештую.

— Справді? Ти і чия армія?

На секунду обличчя Каджона спалахнуло помпезністю. Та вона зникла, щойно він помітив, що за плечима в нього немає жодного офіцера.

— Саме так, — хмикнув Фоулі, — Ти більше не командир. Отримали телефонограму знизу. Тебе запрошують на засідання Ради, і не думаю, що тобі запропонують там стільця.

Можливо, саме усмішка кентавра і змусила Каджона втратити голову.

— Віддай мені диски! — заверещав він