Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

ти не чуєш його!? — дивувався Наймудріший, — ось! Дихни тут! Він все посилюється і посилюється, — почав нишпорити очима між камінням та травою, — чуєш: абрикосом пахне!

— «Хоч би не чхнути!» — промчалась у Громовій голові думка. Хлопець силкуючись втриматися, затуляв рота руками, проте пилок анемону, котрий пишався прямо перед його носом, також не здавався.

— Ходи-но сюди, люба… — з підозрою глянув Наймудріший. Так ж від тебе тхне, наче ти добра купа спілих м’ясистих абрикос. А рахуючи те, що в Анемі абрикоси не ростуть, то можна зробити висновок, що порівняння моє не вірне. Від тебе несе духом Червоного Дракона. Ти нічого не хочеш мені сказати?

— Ні, Наймудріший. Я запевняю Вас, що ваші припущення є помилковими. Просто на Землі зараз липень, а сьогодні вітряно, ось пасат і начаклував цей дивний аромат.

— Переконала… — засміявся Наймудріший, не зраджуючи своє тверде переконання про перебування тут Червоного Дракона.

— «Я тебе прошу: не чхай! Ось піде цей бородань — чихай потім хоч усе життя, але не зараз!»

— До зустрічі, Гелене, бережи себе. Зараз Золоті Дракони мають бути обережними та розсудливими…

— Хай щастить.

— Апчхі, — почулось приглушено з-за великого вкритого мохом, мов м’якою щетиною, каменя.

— «Усе ж це у мене не старечий маразм, мій розум, як і нюх ще гострі», — подумав, не обертаючись, Наймудріший.

* * *

Четверо Червоних Драконів, усі, хто погодився вислухати Грома, зібралися у просторій печері.

— Я вам клянусь: усе, що нам кажуть про Анему, — відверта та нагла брехня. Це прекрасна, надзвичайна країна. Такої краси я не бачив ніде.

— Вона, ця земля, може, і прекрасна так же уся прикрашена сережками трупів наших дітей! — почувся вигук.

— Як ти лише додумався відвадити це страшне місце! — не розумів інший голос.

— Тобі, напевне, так добре промили мізки, що ти вирішив повстати проти влади Червоних Драконів.

— Друзі, я не повстаю проти Червоних Драконів — я повстаю проти Пу і Тіна, котрі роблять нас рабами брехливих свідчень. Затьмарюють наш розум братовбивчою ненавистю.

— Громе, замовчи доки не пізно! — благав шовковистий голос.

— Громе, ми тобі допоможемо вилікуватися від цієї хвороби!

— Це нам, усім Червоним Драконам, потрібно лікуватися, якщо ми повірили у страшний наклеп на наших братів, не маючи жодних переконливих свідчень, окрім слід двох шахраїв!

— Громе, хіба не ти знищив озеро Асхеї? Хіба не ти ще вчора беззаперечно слідував нашим повелителям?

— Я був сліпий!. Таким, як ви зараз… Проте Анема відкрила мені очі. Показала красу, небачену досі, і те, незнане мною раніше, відчуття, яке вони називають «Гармонія». Золоті Дракони — прекрасні створіння у них красиві тонкі пальці рук, сильне блискуче волосся, глибокі широко розплющені очі, — замріяно вів Гром.

— Чи не з жінкою ти зустрічався? — закрався сумнів у одного з слухачів, котрі відверто співчували цьому шаленцю, якого збила з праведного шляху підступна мара.

— Дивись, аби тебе не знищили за зраду народові…

* * *

— Великий Тіне, я змушений повідомити Вас про жахливу річ! — з благоговінням пролепетав Вороний, один з тих чотирьох Драконів, кому відкрився Гром.

— Що там у тебе? — нетерпляче кинув бочкоподібний лисий чоловік, котрий розплився по трону, на якому він сидів, задерши ноги на маленький кришталевий столик.

— Мені боляче сквернити ваш слух такими речами… — голос Вороного тремтів ще більше, ніж його волохаті руки.

— Говори або забирайся геть, — не відриваючи очей від персня, який він вертів між пальцями почулося з під червоних складок рота

— Гром бував у Анемі! — випалив Вороний. Заплакавши, закрив очі руками і додав, — прошу вас прийміть міри! Мені страшно слухати як він зводить наклепи на Вас та обожнює цей край розпусти та гріха. Він зве його «чарівна земля»! — знову заплакав Вороний, маленький згорблений чоловічок з затурканим поглядом та з куцим рудим недоречним хвостиком на голові.

— Перестань голосити! У нас не заборонено відвідувати інші країни. Якщо ти забув, то я тобі нагадаю: суспільство Червоних Драконів тримається на демократії. Основна моя ціль у життя — оберігати права та свободи усіх Драконів на безпечне, щасливе та плідне життя.

— Це безсумнівно так, проте ж не можна дозволяти вірусу його бунтівливих суджень поширюватись юними головами.

— Дозволь мені самому вирішувати, що Червоним Драконам можна, а що ні, — розлючено зиркнув Тін, котрому дратував до кісткових нервів ця налякана, збита з пантелику ница істота.

— Вам краще знати, Великий Тіне, — з погано схованою ненавистю та образою зиркнув Вороний на нього.

Гром сидів у своїй печері, вдивляючись у вогонь. Полум’яні чортики вистрибували, жадаючи вистрибнути на волю, з усіх ніг побігти досліджувати цей світ, проте гарячі кута цього не дозволяли. У ватрі горіли тисячі всесвітів — пірни у неї і помандруєш незвіданими світами.