Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Але той не відповідає нічого.

Тоді його найсвятіша величність знову звертається до нього напівсміючись, напівсердито: «Та невже ж ти завжди мовчатимеш, мій кузене, навіть коли треба й правду сказати старому? Хоч скажи, Мовчазний, чи мені лишатись, чи зрікатись?»

«Ваша найсвятіша величність, — каже стрункий, — коли приходить зима, то й найміцніші дуби скидають листя».

Вибило три години.

«Мовчазний, — говорить його найсвятіша величність, — дай я обіпрусь на твоє плече».

І він входить з ним і зі своїм почтом у велику залу й сідає під балдахіном з пурпурового шовку, на помості, вкритому червоними килимами. Там стоять три трони: його найсвятіша величність сідає на середній, найрозкішніший, оздоблений зверху короною, король Філіпп сідає на другому, а третій призначено для жінки — для королеви[101]. Праворуч і ліворуч, на вкритих килимами лавах, сидять пани, одягнуті в червоне, із золотим ягням на шиї. За ними стоять кілька чоловіків, очевидно, принци й вельможі. Навпроти, внизу помосту, на лавах, не вкритих килимами, сидять люди в суконній одежі. Я чую з їхньої розмови, що вони так скромно одягнуті і сидять на лавах, не вкритих килимами, бо весь тягар податків і витрат лежить на них. Як тільки його найсвятіша величність увійшов, усі встали; імператор зразу ж сідає і подає знак сісти всім.

Якийсь старий довго розводиться про подагру, потім одна жінка, мабуть королева, подає його найсвятішій величності геть списаний сувій пергаменту, і Карл глухим, тихим голосом читає, кашляючи: «Я багато мандрував по Іспанії, Італії, Нідерландах, Англії, Африці, і все на хвалу Божу, на прославлення нашої зброї, на благо нашого народу».

Довго він так говорить, і нарешті його найсвятіша величність каже, що знесилився, втомився і тому хоче віддати корону іспанську, всі графства, герцогства, маркізати своєму синові.

Потім він плаче і всі плачуть разом з ним.

Король Філіпп встає і падає перед ним на коліна: «Ваша найсвятіша величність, чи дозволено ж мені брати корону цю з рук ваших, коли ви ще спроможні носити її?»

Тоді його найсвятіша величність каже йому на вухо, щоб він звернувся з доброзичливою промовою до панства, що сидить на лавах, укритих килимами.

Король Філіпп, не встаючи, повертається до них і каже зневажливим тоном: «Я знаю досить добре французьку мову, але не настільки, щоб говорити нею. Замість мене промовить до вас єпископ Арраський, монсеньйор Гранвелла[102]».

«Негарно ти сказав, мій сину», — говорить його найсвятіша величність.

І справді, гомін незадоволення залунав у залі від такої зарозумілості й пихи молодого короля. Королева також прославляє короля, потім слово бере старий лікар, і, коли він закінчив, його найсвятіша величність махає рукою на знак подяки. Після всіх церемоній і промов його найсвятіша величність оголошує, що його піддані вільні від присяги йому на вірність, підписує папери, що стверджують це, і, вставши, садовить на трон свого сина. Всі в залі плачуть. Потім імператор з королем вертаються в будиночок у парку.

Замкнувшись удвох із сином у тій самій зеленій кімнаті, його найсвятіша величність вибухає реготом і звертається до короля Філіппа, який ані посміхнувся.

«Бачиш, — каже він, гикаючи і сміючись заразом, — як мало треба, щоб розчулити цих людців. Сліз — цілий потік! Той черевань Маас, кінчаючи свою промову, ревів, як теля. Ти також був, здається, зворушений, але не досить. Ось які видовища потрібні народові. Мій сину, ми такі люди, що цінуємо найбільше ту коханку, яка найдорожче нам коштує. Так само і народ. Що більше ми йому коштуємо, то більше він нас любить. В Німеччині я терпів протестантів[103], а в Нідерландах суворо їх карав. Якби німецькі князі були католиками, то я перейшов би в лютеранство, щоб відібрати в них їхні маєтки. Вони певні, що я ревний прихильник віри католицької, тому й жалкують, що я покидаю їх. Я вигубив за єресь у Нідерландах п’ятдесят тисяч найдостойніших чоловіків і найкращих дівчат. І тепер ось я йду від них, а вони жалкують за мною. Не рахуючи конфіскацій, я видушив з них грошей більше, ніж з Вест-Індії й Перу[104], а вони журяться, що втрачають мене. Я порушив Кадзанську мирну угоду[105], приборкав Гент, знищив усе, що стояло мені на перешкоді: свободи, вольності, привілеї — все віддано під владу королівських урядовців. Ці людиська гадають, що вони вільні, бо я дозволяю їм стріляти з арбалета і носити цехові прапори під час процесій. Вони відчувають мою владну руку, сидять у клітці і почувають себе добре, співають і оплакують мене. Мій сину, будь із ними такий, як я: ласкавий на словах, суворий на ділі. Лижи, поки нема потреби кусати. Клянись, присягайся шанувати їхні свободи, вольності, привілеї. Та коли помітиш, що вони для тебе небезпечні, знищ їх. Бо підданці залізні, поки торкаєшся їх боязкою рукою, і наче скло, якщо їх крушиш могутнім кулаком. Знищуй єресь не тому, що вона різниться від католицької віри, а тому, що вона в Нідерландах підриває нашу владу. Ті, хто нападав на папу, що має аж три корони[106], легко впораються з володарем, у якого тільки одна. Зроби, як я, зі свободи совісті образу величності, а карою за неї — конфіскацію всього майна, і ти будеш, як і я, все життя отримувати спадок. А коли прийде твій час зректися престолу або померти, вони скажуть: „Ох, який же добрий був король!“ — і плакатимуть».

— Більше я нічого не чую, — мовила далі Неле, — бо його найсвятіша величність ліг на ліжко й заснув, а король Філіпп, набундючений і гордий, дивиться на нього без любові.

Після цього Катліна збудила Неле.

А Клаас замислено дивився в огонь, що яскраво палав у грубці.

59

Уленшпігель, покинувши ландграфа Гессенського, переїхав через площу перед замком; він помітив кілька розгніваних облич кавалерів і дам, але тепер йому було байдужісінько.

Незабаром він прибув у володіння герцога Люнебурзького і тут зустрів компанію Smaedelyke broeder’ів — веселих фламандців із Слейса, які щосуботи відкладали трохи грошей, щоб раз на рік поїхати до Німеччини.

Вони їхали на відкритому возі, якого легко тягнув міцний верн-амбахтський битюг по дорогах і багнах Люнсбурга, і горлали пісень. Одні з них грали на сопілках, інші цигикали на скрипках, на віолах, на дримбах і зчиняли страшенний галас. Іноді збоку воза, граючи на rommelpot'і, чимчикував який-небудь dikzak — товстун — в надії, що