Валентин Лукіч Чемеріс - Ваші пальці пахнуть ладаном

пильно слідкувала за всім, що відбувалося у їхньому домі, і спрямовувала події у потрібне русло. Вона також уважно наглядала за вагітною своєю дочкою, теж, як і вона, Катериною, за її тодішнім життям, настроями, оберігала її від якихось можливих непорозумінь, що могли б їй завдати «переживання». Ще й закликала Віру і Надю не пустувати, бути слухняними дочками, «берегти маму, яка носить у собі лялечку» і «не псувати – Боже вас борони! – їй настрою своїми негарними – якщо такі виявляться, – вчинками», не робити мамин настрій гіршим чи й поганим – що для вагітної жінки, повчала, і зовсім зле.

Вчила родину: вагітну жінку, яка носить в собі нове життя, треба не просто берегти від усякої напасті, а леліяти її, створювати їй веселе, безжурне та безклопітне життя.

Наприклад, борони боже, гнівити її, виводити з себе своїми примхами дурними та нікчемними, псувати їй настрій (не кажучи вже за якісь фізичні шкоди).

Вагітну, повчала, треба оберігати від усіляких несподіванок та неприємностей. А ще, невтомно нагадувала бабуся, вагітній забороняється дивитися на змій (Віра та Надійка тільки пирхали – де у їхньому будинку змії, брр!..), зустрічатися з каліками, сліпими, нещасними та хворими, адже породілля має бачити навкруги себе лише здорових і гарних людей, тоді й дитину народить здорову та гарну. Самій же вагітній забороняла зайвий раз виходити з дому. Чим менше, казала, людей знатимуть про її вагітність, тим краще, тим легше відбудуться пологи, адже в різних людей різні очі. В одних вони добрі, в інших недобрі, злі та заздрісні. Таких треба остерігатися в першу чергу – яко вогню!

А ще бабуся Катерина Володимирівна (Віруся іноді позиркувала на неї аж з острахом) багато чого знала і багато од чого свою родину оберігала, як добра квочка оберігає курчаток. І багато від чого застерігала. Так, вона вважала, що понеділок – тяжкий день (відтоді Віра в понеділок нічого важливого не буде починати). У понеділок, виявляється, не треба впускати в дім сторонніх жінок – щось там, наприклад, позичити, бо увесь тиждень буде лихим. У середу та п’ятницю не можна будь-кого проклинати, бо прокляття збудеться. Застерігала онук своїх – Віру та Надю («Вам ще жити та жити – тож знадобиться, запам’ятовуйте!»), що лихі години бувають у лихі дні – з ранку й до обіду. А щоб убезпечити себе від лихої години, треба застерегтись: в добрий час, сказати, а в лихий (ось тільки як дізнатися, що саме зараз має настати лиха година?) промовчати. Або наголосити: «В добру годину будь сказано!»

І неодмінно бути добрим, тоді й добрі духи ніколи не підуть з оселі.

– І справи вершити лише добрі, – додавала: – Тоді й буде усім добре.

– А ще, – це вже була персональна вказівка Вірусі, – треба добре-добре вчитися і слухати своїх вчителів-наставників!

Натяк Віра розуміла. Вона вже другий рік як навчалася у гімназії.

Але повернімось до того непевного рядка в її біографії: «Родина Левченків поселилася в Москві в районі тихих Кисловських провулків (як уже зазначалося, їх було чотири), але в якому саме – встановити досі не вдалося».

Можливо – але це тільки припущення, – молоде сімейство Левченків по переїзді до Москви поселилося у Великому Кисловському провулку (у 1949–1992 роках вулиця Семашка), що між Воздвиженкою та Великою Нікітською вулицею. І ось чому. Власне, на чому базується таке припущення? Відомо, що з десяти років Вірусю віддали на навчання до жіночої гімназії, що знаходилася саме у Великому Кисловському провулку (його архітектурний вигляд склався до кінця ХІХ століття. Будинок № 4 (перша чверть XIX століття), де жив драматург Сухово-Кобилін, був перебудований у 1884 році для жіночої гімназії, у якій і навчалася Віра Левченко.

З 1901 року в Кисловських провулках знаходиться Московська консерваторія, а з 1902-го – музично-драматичне училище при Філармонійному товаристві. Поруч завжди наймали квартири викладачі, відомі російські музиканти та учні.

Там же й знаходилася (буд. № 4) приватна жіноча гімназія. Спершу там був (1846) приватний пансіонат Гната Гавриловича Дельсаля. З 1876 року почав працювати жіночий пансіонат та гімназичні класи 1-го розряду Марії Гнатівни Дельсаль у власному домі.

Через чотири роки спадкова дворянка Зінаїда Денисівна Перепьолкіна приймає учбовий заклад, який отримує назву: «Приватна жіноча класична гімназія З. Д. Перепьолкіної у домі Дельсаля на Посланниковій вулиці». (Лише через п’ять років Перепьолкіна поміняє помешкання, найнявши для гімназії будинок Коншина на Великій Кисловці.)

Обов’язковим вважалося для благородних дівиць знання французької, англійської та німецької мов (на вибір), уміння грати на фортепіано, будь-яке рукоділля, проходження короткого курсу Закону Божого, історія, географія, арифметика.

З роками спадкова дворянка викупила будинок у попередніх господарів, її приватна гімназія процвітала і стала належати до відомства Міністерства народної освіти, тобто здобула всі права, які надавалися державним гімназіям.

При Перепьолкіній (пізніше свою гімназію вона передасть Марії Густавівні Брюхоненко – це станеться у 1906 році) навчалася Вірунька Левченко.

До 1917 року шкільна форма (форма гімназистів) була становою ознакою, адже навчалися в гімназії лише діти заможних батьків. Форму носили не лише в гімназії, а й на вулиці, вдома, під час урочистостей і свят.

Вона була предметом особливої гордості. Хлопчики тоді носили форму воєнного фасону, а дівчатка – темні суворі плаття з плісированими спідничками до колін. За цим суворо стежили. Навіть зачіска мала відповідати вимогам пуританської моралі – модні зачіски були під суворою забороною, не кажучи вже про фарбоване волосся.

Дівчатка мали обов’язково носити коси з бантами.

Щорічно З. Перепьолкіна проводила урочисті зібрання гімназії. На зборах виголошувала промову, звітувала за минулий навчальний рік. Обов’язково публікувалися учбові плани предметів, що викладалися в гімназії. У гімназії Перепьолкіної був чималий і дружний колектив – більше 30 осіб. Серед них 10 педагогів чоловіків, 9 викладачок і наглядачок, а також 5 викладачів мистецтва, серед яких був артист імператорських театрів. Також у штаті працював лікар – доктор медицини.

Навчання у гімназії було платним. Загальна сума на утримування учбового закладу складалася із допомоги від губернського земства, уряду міського громадського управління, з процентів від капіталу Опікунської ради, та з плати батьків, що постійно збільшувалася. Починаючи з 1900 року плата за навчання по всіх предметах була збільшена до 25 рублів.

З 1908 року плата піднялася до 30 рублів за навчання по основних предметах. За додаткове вивчення предметів (інша іноземна мова, наприклад) доплачували ще 6 рублів на рік.

Діяльність гімназії визначалася Уставом 1870 року. Учбовий план складався з таких предметів: Закон Божий, російська мова, словесність, математика,