Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Він лише рік тому став Наставником, – запротестувала Катрін.

-Але став. Я ж не кажу покинути його і виїхати подалі звідси. Я просто раджу стриматись і поглянути, чи і в нього є до тебе почуття, чи він просто не проти скористатися моментом.

Катрін лише знизала плечима, але нічого не сказала, бо вражено видихнула, побачивши будинок.

Весь оточений старими деревами, він стояв на пагорбі. Збудований із сірого каменю, такий собі мініатюрний замок, із широкими сходами, похилим дахом, величний, але дуже затишний.

Перед будинком стояло подружжя Альмералліс, і Рубі чисто механічно порівняла їх зі своїми батьками.

Він був високий, широкоплечий, каштанове волосся спадало на його чоло так вишукано, що це могло б видатися награним, проте було гармонійним. Дорогий костюм, сповнена гідності постава… Вона – середнього зросту струнка жінка у смарагдово-зеленій сукні, на яку хвилями спадає мідно-руде волосся. Чемно усміхаючись, обоє помахали їм.

Рубі відчула трепет.

-Вітаю, Стражі! – промовив чоловік. – Ми раді бачити вас у своєму маєтку. Мене звати Едан, а це моя дружина, Селеста.

-Сподіваємося, вам нічого не бракує, і ви проведете ті дні, що залишилися до від’їзду, в радості, а також добре відпочинете, – додала Селеста, усміхаючись привітною посмішкою.

Рубі чомусь здалася собі персонажем реаліті-шоу. Берегині завжди такі, ввічливі, спокійні, правильно говорять, але з батьками вона не відчувала, що щось не так. А тут їй здавалося, що фальш літає в повітрі.

– Ми дізналися, що у ваших рядах ще не всі прийшли до тями після недавніх нападів, – продовжувала Селеста. – Тому вирішили, що вам краще буде відпочити та отямитися, а за кілька днів ми з радістю познайомимо вас із Адайн.

Одразу ж після цього поверхневого знайомства їх провели до того невеличкого будиночка, де на кожного чекала маленька затишна кімнатка.

Рубі впала на ліжко долілиць і не бажала підійматися, поки наступного ранку не прийшла Емілія, тягнучи за собою Катрін, і не змусила Рубі зазирнути за загадкові двері навпроти шафи. На свою голову. До обіду вони чекали Рубі, яка цього разу не могла натішитися проточною водою, чистою і теплою. Те-е-еплою.

…Рубі усміхнулася на згадку про це. Тепер, прямуючи до будинку Берегинь, Рубі гадала, яка ж вона, Адайн. Дівчинка десяти років. Мабуть, у неї материне руде волосся і сірі очі. Вона вміє говорити, на щастя, не доведеться тягнути з собою сурдо-перекладача, няньку та мішок із пелюшками.

Стражі потроху збиралися на вимощеному каменем подвір’ї перед будинком Берегинь. Міа перемовлялася з Пілотом та Севеном, шалено жестикулюючи та інколи торкаючись руки Етелхарда. Рубі заскрипіла зубами і підійшла до Дуана, який стояв осторонь, ні з ким не розмовляючи, що й не дивно – поки він спромігся лише на окремі звуки. За мить до них приєдналася Емілія, яка кинула на Пілота величний погляд, а тоді Катрін пошепки повідомила хороші новини – Алісдейр повністю здоровий і готовий до нових звершень.

-Але ж ти казала, що це трапиться за кілька днів, – проводжаючи поглядом широкоплечу фігуру Наставника, прошепотіла Рубі. – Тобто, я рада, звісно, що з ним усе гаразд, але…

-Ой, ти ж знаєш тутешніх Цілителів, – пирхнула Емілія. – Як їх слухати, то можна узагалі з ліжка не вставати.

-Чудово, – виголосила Ернандес. – Піду до них, може, хоч висплюся.

Катрін захихотіла.

Алісдейр приєднався до Наставників, які стримано, але радісно вітали його з поверненням.

Раптом величезні дерев’яні двері будинку відчинилися, з’явився Алеард Тоска у бездоганному костюмі.

-Стражі, – пролунав над ними його голос. – Прошу за мною.

Тамуючи хвилювання, Рубі піднялася широкими парадними сходами, поруч із нею поспішали Емілія та Дуан, Катрін на крок випереджала сестру. Зала за залою, кожна вражала розкішшю. Мармур, дорогі килими, чудові тканини, полотна відомих художників, кришталь і порцеляна, квіти, ніжна музика… Рубі почувалася так, наче потрапила в дитинство.

-Прошу сюди, – мажордом зупинився біля вишуканих дверей. – Зараз вас буде представлено Адайн Альмералліс.

Від фальшу цієї фрази Рубі подумки сплюнула.

Стражі злагоджено пройшли до невеликої затишної кімнати, де стояло повно вазонів із квітами, звідкись лунала музика. Підсвідомо Ернандес упізнала її, але була надто зайнята своїми враженнями, щоб пригадати, що це за мелодія.

Цього разу Едан і Селеста були не самі.

Біля них, у чорних джинсах, білій футболці та кросівках, стояла, насупившись, дівчинка років десяти. Це мала бути їхня донька, жодних сумнівів. Десь так Рубі її і уявляла.

Густе золотисто-руде волосся спадало до пояса, очі, не сірі, як гадала Рубі, а золотисто-карі, майже сховалися під акуратними брівками – дівчинка з усіх сил намагалася бути серйозною.

По обидва боки від неї стояли четверо незнайомців. Страж Стража впізнає усюди, Рубі не сумнівалася, що саме про них згадував Ректор, як про чинних охоронців дівчинки.

Якусь мить панувала тиша, тоді Едан урочисто промовив:

-Стражі, це наша донька – Адайн.