Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Кляте фентезі, Софія Чар 📚 - Українською

Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

50
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Кляте фентезі" автора Софія Чар. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 145
Перейти на сторінку:
Розділ 9. Про результати покусання відомих перевертнів

«Здається все ж не варто було жартувати на церковні свята...» – це було першою зв’язною думкою.

За нею прийшло розуміння, що оскільки вона ще може мислити – отже жива. Втім очі вона все ще не ризикувала розплющити, замість цього Зоряна обережно спробувала намацати поряд рятівну лопату. Спробувала та відразу ж охнула та різко сіла. Пальці замість снігу намацали теплу, майже гарячу землю, доторк до якої одразу пустив тілом розряд адреналіну.

«Я померла та потрапила до пекла, дожартувалася!»

Втім ця нервова думка розвіялася, варто було роззирнутися та ще більше розгубитися. Дровник, хлів, журавель криниці… Сіла вона там, де впала з тою лише різницею, що падала вона на сніг, а сіла вже на чорній запеченій землі, припорошена підозрілим сірим попелом. Ще й у повітрі розлився запах нудотний горілого м’яса.

– А щоб ти підгорів!

Відчуваючи, що її починає трохи нудити, дівчина нервово почала трусити руками. Допомагало мало, попіл забився між хутряною облямівкою та здається навіть почав скрипіти на зубах. Останнє ледь не стало останньою крапкою, втім перевернутися та збагатити зовнішній світ демонстрацією свого внутрішнього вона не встигла.

– Зорянко?

Голос був слабким, трохи нечітким, та все ж достатньо впізнаваним. Стрепенувшись, Зоря скинула голову так, що в голові запульсував біль від надто різкого руху. На порозі хати Тереси стояла Симона. Цілком жива та відносно здорова, хіба що її трохи хитало тому чарівниця змушена була вчепитися в одвірок. Неподалік дівчини завмерла й сама Тереса. І в руках бабця тримала геть не хліб-сіль для зустрічі гостей. На якусь мить Зоря навіть підвисла, намагаючись зрозуміти, чи вона марить, чи в руках жінки дійсно арбалет.

– Я… В порядку. Симоно?

Ще не зовсім впевнена, що подруга не така ж частина марення, як і озброєна поважна пані. Втім для марення вона виглядала якось надто реально. Принаймні у поважного привида, породженого свідомістю не мав би червоніти ніс та цокотіти зуби. А ось людині, щоб так не сталося варто було одягатися та взуватися, а не вискакувати ледь не на вулицю босоніж, одягненою лише в довгу сорочку.

Та у відповідь повільно кивнула та трохи вимучено посміхнулася.

– Я тебе хоч не зачепила? Замовляння направленого удару полум’я з диференціацією цілей мені не завжди давалося.

Зоря встигла піднятися та струсити з себе ще частину попелу, але слова подруги змусили знову підвиснути на другій штанині. Від думки, що зараз тут могло лежати дві купки попелу знову стало холодно. Пересмикнувши плечима, дівчина стиснула губи та похмуро роззирнулася. Удар Симони випалив рівне коло та розплавив сніг ще на декілька метрів навколо.

– Нормально, – все ж відмахнулася вона та пошкутильгала до хати.

Падала вона на спину, але чужими відчувалися чомусь ноги. Коліна на кожному кроці поривалися підігнутися під кутами, не передбаченими анатомічними стандартами. Втім до хати добратися все ж вдалося і це вже було маленькою перемогою. Дорогою Зоря лише трохи затрималася, щоб кинути швидкий погляд на Тересу. Та до розмови не долучилася, а на погляд своєї гості відповіла легкою посмішкою.

«Такій бабці не те що місцем в маршрутці будь-хто поступиться, такій і маршруткою не гріх поступитися.» – подумала Зоряна та обережно посміхнулася у відповідь.

З такою господинею варто бути ввічливою.

А вже на порозі хати Зоря ледь не врізалася в подругу. Та якраз подалася вперед та небезпечно похитнулася. На щастя вдалося не тільки зреагувати, а й не гепнутися самій, що вже було чудом.

– Давай назад, нічого морозити дупу. Чи тобі хворіти так сподобалося? – буркотливо поцікавилася вона.

– Та я в порядку, – зніяковіла Симона.

Втім пручатися, коли подруга підхопила її під руку та повела назад, навіть не подумала. Вочевидь сил витратила немало, тому в теплій хаті, де її всадила на лавку, Симона здригнулася. Упевнившись, що з подругою все у відносному порядку, Зоряна швиденько повернулася на вулицю, щоб стряхнути кожух та обтрусити волосся.

Тереса за цей час нікуди не ділася, та й арбалет не випустила. При цьому виглядала зі зброєю так природно, наче з нею народилася.

– Зараз трохи заспокоїться, попрошу води нанести.

Наче відчувши зацікавлений погляд Зорі, посміхнулася знайомою м’якою посмішкою доброї бабусі.

– Та не треба нічого такого, я й сама можу снігу натоптати. Там зараз зайняті важливішими справами, – зніяковіла вже дівчина та ще раз тряхнула кожух.

У відповідь жінка тільки пирхнула та неголосно розсміялася.

– Та хіба то справа? Не перший раз песиголовці залітають, не вперше нам і лускати їх. Це у Северина буде весела ніч, а Волелюб з Любомиром точно ось-ось повинні мелькнути тому йди до хати, а я тут трохи постою. Чи мало хто ще може вискочити, ми з ним, – бабця ласкаво поглянула на свою зброю. – Побалакаємо.

Коли дорослі збиралися балакати, їм не варто було заважати. Ця істина з далекого дитинства згадалася зараз і заперечувати її Зоря не стала. Саме тому вона кивнула у відповідь та все ж пірнула назад в хату. Сперечатися з войовничо налаштованою пані вона порахувала шкідливим для карми.

Симона в цей час встигла підібрати під себе ноги, завернутися в ковдру та з цікавістю розглядала хату.

– Багато читала про Вкрайгу, та ніколи тут не бувала, – помітивши подругу, Симона посміхнулася. – Коли б ще з такою екскурсією пощастило?

Кожух, який Зоря тільки но повісила на стіну, ледь не зіслизнув на підлогу. Перехопивши його, дівчина чортихнулася та все ж підвісила вже нормально.

– Сім-Сім… Я тебе придушу. Просто придушу, бо тебе я люблю, а отого рудого паскудника я на тисячу лисенят розірву, – вже не стільки похмуро, скільки втомлено повідомила Зоря та повернулася до подруги.

Кашлянувши, Симона трохи ніяково потерла шию. Вона явно не розраховувала на такий розвиток подій, тому сказати їй не було що, окрім:

– Вибач… Я не знаю, що сталося і як це взагалі могло статися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 41 42 43 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кляте фентезі, Софія Чар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кляте фентезі, Софія Чар"