Томас Мор - Утопія; Місто Сонця

Але повертаюся до занять, які мене найбільш зріднили з Мором і Мора зі мною. В юні роки він переважно пробував себе у віршуванні, потім довго всю силу віддавав на удосконалення прозової мови, вправляючись у всіляких стилях. Про що ще варто було б згадати? Особливо в листі до тебе, адже руки твої не розстаються з його книжками! Так ось, він дуже полюбляв декламації, зокрема на складні теми, тому що в них, як ніде, виявляється винахідливість розуму. Тим-то, ще юнаком, він узявся за написання діалогу, в якому відстоював учення Платона про спільність жінок. Написав відповідь на «Тирановбивцю»[193] Лукіана; хотів мати в мені противника своїх доказів, щоб краще перевірити, чи домігся він успіхів у складанні творів такого роду. «Утопію» Мор видав з метою вказати на причини занепаду держави, але передусім у ній він зобразив Британію, яку наскрізь вивчив і знав. Спочатку на дозвіллі він написав другу книгу, а згодом, користуючись нагодою, приєднав до неї першу, написавши її без підготовки. Звідси і походить деяка нерівномірність стилю.

Ледве чи знайдеш когось іншого, хто краще говорив би без підготовки, до такої міри його незрівнянному розумові слугує його незрівнянна мова. Розум у нього кмітливий і проникливий, пам’ять чудова: все у Мора неначе напоготові, він умить і влучно вловлює те, чого вимагає стан справи. На диспутах годі уявити собі більшу гнучкість мислення, через що він часто заганяє у безвихідь навіть найвидатніших теологів, немов вступаючи з ними в бій на їхній власній арені. Йоанн Колет, людина гострого і виняткового розуму, інколи в розмові каже, що в Британії є, либонь, одна-однісінька талановита людина — Мор. Хоча на цьому острові процвітає багато знаменитих умів.

Мор — ревнивий прихильник справжнього благочестя і разом з тим не визнає забобонів. У певні години він звертається до бога з молитвами, не для годиться, а з глибини душі. Його розмови з друзями про життя прийдешніх часів свідчать, що він говорить від щирого серця і з вірою в краще завтра. А тут знаходяться люди, які твердять, ніби християн можна знайти лише в монастирі.

Таких людей мудрий правитель не лише допускає у свою сім’ю й свої хороми, а навіть особисто запрошує туди. І не тільки запрошує, а й змушує приходити. Їх він вважає суддями і постійними свідками свого життя. Вони стають його дорадниками, його супутниками в дорозі...

Ось маєш портрет, виконаний з якнайкращого зразка, але не найкращим художником. Він тобі, певно, не сподобається, якщо пощастить тобі познайомитись з Мором ближче. Одначе, як би там не було, я потерпав, щоб ти мені не дорікнув, що я не виконав твого прохання, і щоб ти не нарікав на надмірну стислість моїх листів. Проте якщо мені, авторові цього листа, він не видався надто довгим, то і тобі, гадаю, при читанні він не видасться розтягнутим. А посприяє цьому привабливість особи Мора.

Будь здоровий.

В Антверпені, 23 липня 1519 р.

Безстрашний оборонець прав людини

Передмова Йосипа Кобіва

Минуло понад сто років після появи знаменитої «Утопії» (1516) англійського мислителя-гуманіста, письменника й державного діяча Томаса Мора — і у світ вийшла не менш славетна пам’ятка філософської думки — «Місто Сонця» (1623) Томмазо Кампанелли.

Ким був її творець? Що спонукало його написати твір, у якому він утілив свою, та й не тільки свою, а й багатьох поколінь людей мрію про краще майбутнє людства?

Автор «Міста Сонця» — італійський мислитель, публіцист і поет Джованні Доменіко Кампанелла — народився 5 вересня 1568 р. в родині бідного селянина-шевця в селі Стеньяно поблизу міста Стіло, що в південноіталійській області — гористій Калабрії, яка в той час перебувала під гнітом іспанських окупантів. Початкову освіту здібний хлопчик отримав у ченця-домініканця, який, усупереч волі батька, що хотів бачити сина юристом, намовив його вступити до монастиря ордену домініканців у місті Плаканіці, де він одержав ім’я Томмазо, тобто Фома, на честь святого Фоми Аквінського, відомого теолога католицької церкви. У монастирі Кампанелла наполегливо поглиблював свою загальну освіту й особливо — знання з філософії, грунтовно ознайомившись з трактатами Платона, Арістотеля, Альберта Великого й Фоми Аквінського. Велике враження справили на молодого Кампанеллу філософські погляди вільнодумного італійського мислителя Телезія, що виступав проти мертвої середньовічної схоластики, за вивчення природи, в дослідженні якої він вбачав першоджерело наукових знань. У 1591 р. побачив світ у Неаполі перший філософський трактат Кампанелли «Філософія, обгрунтована чуттями», в якому він твердить, що природу треба пояснювати на основі власних відчуттів, і відстоює право людини на вільне мислення. Після опублікування цього твору інквізиція заарештувала автора, бо пильні очі охоронців «чистоти» католицької церкви, непорушності її догматики й філософських основ побачили в трактаті небезпечні прояви вільнодумства й єретичного ухилу. Звільнений з в’язниці в 1592 р., він уже не повернувся до монастиря. Під час тривалих мандрів по Італії (Рим, Флоренція, Болонья, Падуя, Венеція, Неаполь) Кампанелла, якого щоразу звинувачували у вільнодумстві і єресі, знову потрапляв до тюрми. Повернувшись у 1598 р. до рідної Калабрії, він разом з іншими патріотами почав готувати повстання з метою скинути ненависне ярмо іспанських Габсбургів і встановити республіку, де панувала б соціальна справедливість.

Внаслідок зради одного з учасників змови, керівників запланованого повстання заарештували. Світські власті звинуватили Кампанеллу в антидержавній діяльності, а церковники — в єресі. Іспанці видали Кампанеллу інквізиції, і церковний трибунал засудив його за єресь на довічне ув’язнення. Він поневірявся в катівнях різних міст Італії, зазнаючи тортур і тяжких принижень. Але це не зламало духу безстрашного борця за свободу й соціальне рівноправ’я людей. У в’язниці Кампанелла написав усі головні свої праці, зокрема славетне «Місто Сонця» — променистий проект ідеального суспільства.

В 1626 р. його випустили на волю, але невдовзі знову ув’язнили. Після остаточного помилування, за розпорядженням папи римського Урбана VIII, закоханого в астрологію, Кампанеллу перевели до Рима, бо папа хотів мати напохваті авторитетного знавця цієї «науки», що відвертав би від нього «лиховісний вплив астральний». Кампанелла, як чимало видатних людей того часу, вірив, що рух небесних світил впливає на земні події й людські