Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Андершафт. Отже, вирішено, що ти не маєш претензій на те, щоб одержати у спадщину гарматну виробню.

Стівен. Сподіваюся, що питання про те, що я цієї спадщини зрікаюся, вже з’ясоване.

Андершафт. Годі, годі! Не будь такий упертий. Це по-дитячому. Воля повинна робити людину великодушною. До того ж я повинен полегшити перші твої кроки в житті за те, що позбавив тебе спадщини. Ти не можеш одразу бути прем’єр-міністром. Чи не маєш ти нахилу до чогось? Якої ти думки щодо літератури, мистецтва тощо.

Стівен. Хвалити Бога, я не маю нічого спільного з художником ні здібностями, ані вдачею.

Андершафт. Ну, а як щодо філософії, га?

Стівен. Я не маю таких безглуздих претензій.

Андершафт. Виходить, лишається ще армія, флот, церква й суд. Юриспруденція вимагає певних здібностей. Що ти скажеш на це?

Стівен. Я не працював над юридичними науками й боюся, що мені не вистачить настирливости, — так, здається, юристи звуть своє нахабство, яке потрібне, щоб мати успіх у виступах.

Андершафт. Досить тяжка справа. Ледве чи ще щось лишається, окрім сцени, чи не так? (Стівен робить нетерплячий рух). А проте адже є що-небудь, що ти знаєш і до чого ти почуваєш нахил?

Стівен (підводячись й пильно дивлячись на нього). Я знаю різницю між добром і злом.

Андершафт (захоплений). Невже? Як?! Ти не маєш жодних комерційних здібностей, жодних юридичних знань, жодної здібности до мистецтва, жодного потягу до філософії, але тобі відома таємниця, що хвилювала всіх філософів, що завдавала стільки сумнівів усім юристам, що завдавала стільки клопоту всім діловим людям і що занапастила більшість художників: таємниця добра і зла! Але в такому разі, ти геній, мудрець з наймудрішіх, бог! Тобі ж тільки 24 роки!

Стівен (ледве стримуючи себе). Ви бажаєте виявити вашу дотепність? Я претендую тільки на те, що в Англії кожний джентлмен вважає за своє природжене право... (Сідає, маючи сердитий вигляд).

Андершафт. О, це право кожного! Згадай бідну маленьку Дженні Гілл з Армії Спасіння. Вона вважала б, що ти просто глузуєш із неї, коли б ти запропонував їй стати серед вулиці й викладати граматику, географію, математику або хоча б салонні танці; але в неї не виникає навіть сумнівів у тому, що вона може проповідувати моральність і релігію — ви всі однакові, ви, пристойні люди. Ти не зумів би визначити міру стійкости десятицалевої гармати перед вибухом, що дуже просто, але ви всі гадаєте, що можете визначити міру стійкости людської натури перед спокусою. Ви не наважилися б мати справу з вибуховими речовинами, але ви всі ладні орудувати чесністю, істиною, справедливістю й всіма обов’язками людини, знищуючи один одного. Що за країна! Що за світ!

Леді Брітомарт. (збентежено). Що, ви гадаєте, він міг би робити, Андрю?

Андершафт. О, якраз те, що він хоче робити! Він нічого не знає, а думає, що знає все. Це ясно вказує на нахил до політичної діяльности. Знайдіть йому посаду особистого секретаря в особи, що могла б допомогти йому стати за помічника міністра, а потім хай він здасться на себе самого. Він закінчить тим, що матиме належне для нього місце в скарбівні.

Стівен (знову схоплюється з місця). Я дуже шкодую, сер, що ви примушуєте мене забути про ту повагу, що її я повинен був би мати до вас як до батька. Я англієць, і я не дозволю, щоб у моїй присутності ображали уряд моєї країни! (Засовує руки до кишень і, маючи сердитий вигляд, підходить до вікна).

Андершафт (до деякої міри грубо). Уряд твоєї країни? Я є урядом твоєї країни — я й Лазарус! Чи не думаєш ти, що ти и півдесятка таких, як ти, що сидять у цій дурній говорильні, можете керувати Андершафтом і Лазорусом? Ні, друже мій, ви будете робити те, що нам корисно! Ви будете воювати, коли це буде потрібно нам, і будете додержувати мирного ладу, коли ми вважатимемо це за потрібне. Ви дійдете висновку, що торгівля потребує деяких заходів, коли ми вирішимо, що ці заходи конче потрібні. Коли мені потрібно буде щось, щоб підвищити мої дивіденди, ви вважатимете, що моя вимога — це державна потреба. Коли інші люди вимагатимуть чогось іншого, щоб мої дивіденди впали, ви закличите на допомогу поліцію й військо. І за це ви матимете підтримку й хвалу преси й задоволення від того, що уявлятиме те, що ви великі політичні діячі. Уряд твоєї країни! Іди, мій хлопче, бався своїми партійними зборами, передовими статтями, великими лідерами, пекучими питаннями та іншими вашими цяцьками. А я повернуся до своєї контори, щоб оплачувати музикантів і замовляти музику на свій смак.

Стівен (вибачливо посміхається й протекційно кладе руку на плече батькові). Справді, дорогий тату, на вас не можна гніватися. Він не можете собі уявити, яким безглуздям це все мені здається. Ви цілком маєте рацію, пишаючись, що ваша працьовитість дозволила вам заробити багато грошей; і це ваша велика заслуга, що вам пощастило заробити так багато. Але ви обертаєтеся в оточенні, де за гроші вас цінують і коряться вам, а я придбав свої звички й свій світогляд у безсумнівно консервативних і далеко не сучасних школах та університеті. Цілком природно, що ви думаєте, ніби Англією керують гроші, але дозвольте мені думати, що я розуміюся на цьому краще.

Андершафт. А що ж, у такому разі, керує Англією, скажіть, будь ласка?

Стівен. Вдача, тату, вдача!

Андершафт. Чия вдача? Твоя чи моя?

Стівен. Ані ваша, ані моя, тату, але це сукупність усіх кращих відмінних рис англійської національної вдачі.

Андершафт. Стівене, я знайшов відповідну для тебе професію! Ти природжений журналіст. Я дам тобі змогу почати кар’єру у високоморальному щотижневому журналі. Ухвалено! (Стівен підходить до маленького письмового столу й розбирає свої листи. Увіходить Сара, Барбара, Ломак с, Казенс, одягнені для прогулянки. Барбара підходить до вікна й виглядає з нього. Казенс підходить, посміхаючись, до крісла. Ломакс лишається біля дверей, а Сара підходить до матері).

Сара. Ідіть, одягніться, мамо; екіпаж чекає. (Леді Брітомарт виходить).

Андершафт (до Сари). Добридень, люба. Доброго здоров’я, містере Ломакс.

Ломакс (невиразно). Добридень.

Андершафт (до Казенса). Чи добре себе почуваєте після вчорашньої ночі, Евріпіде?

Казенс. Так, добре, як цього слід було чекати.

Андершафт. Чудово! (До Барбари). Отже, ти хочеш оглянути мою фабрику смерти й руїни?

Барбара (біля вікна). Адже ви оглядали вчора мою фабрику Спасіння. Я обіцяла вам візит у відповідь.

Ломакс (виходить наперед і стає між Сарою й Андершафтом). Ви побачите, що