Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Леді Брітомарт. Було б надзвичайно неприродно й непристойно з вашого боку лишати її комусь іншому. Андрю, Андрю, невже ви гадаєте, що ця дурна й неморальна традиція існуватиме повік?.. Невже ви стверджуєте, що Стівен не міг би керувати виробнею так, як сини власників інших великих торговельних фірм?

Андершафт. Так, він міг би засвоїти шаблон конторської праці, не розуміючи суті справи, точнісінько як це роблять інші сини, і фірма далі існувала б за заведеним ладом, поки справжній Андершафт — мабуть, якийсь італієць або німець — не винайшов би якоїсь нової методи й не витиснув би його.

Леді Брітомарт. Жодний італієць або німець не міг би зробити того, на що не спромігся б Стівен. Стівен, принаймні, шляхетного походження.

Андершафт. Син підкидька? Яка нісенітниця!

Леді Брітомарт. Це мій син, Андрю. І у вас, може, — хоч це невідомо вам самому, — в жилах тече шляхетна кров.

Андершафт. Це правда. Можливо, що й так. Це є зайвий арґумент на користь підкидька.

Леді Брітомарт. Андрю, не будьте такий нетерпелячий, не будьте неморальний. Зараз ви й те й друге.

Андершафт. Ця розмова, Бідді, також належить до традиції роду Андершафтів. Відтоді як заснували фірму, жінки всіх Андершафтів провадили такі розмови. Але це марнування слів. І якщо цю традицію коли-небудь порушать, то для людини здібнішої, аніж Стівен.

Леді Брітомарт (розгнівавшись). У такому разі йдіть!

Андершафт (благаючи). Піти?

Леді Брітомарт. Так, ідіть. Якщо ви нічого не хочете зробити для Стівена, ви тут непотрібні. Ідіть до вашого підкидька, хай би хто він там був, і дбайте про нього.

Андершафт. Річ у тому, Бідді...

Леді Брітомарт. Не називайте мене Бідді! Адже я не називаю вас Анді!

Андершафт. Я не хочу називати свою дружину Брітомарт... Це безглуздо! Серйозно, люба, традиція Андершафтів ставить мене в неприємне становище. Я старішаю, а мій спільник Лазарус нарешті вимагає, щоб я так чи так вирішив питання про свого спадкоємця, і, звичайно, він цілком має рацію. Але, бачите, я ще не знайшов гідного спадкоємця.

Леді Брітомарт (уперто). Ви забуваєте про Стівена!

Андершафт. У тім-то й річ. Усі найди, що я їх маю на оці, дуже скидаються на Стівена.

Леді Брітомарт. Андрю!

Андершафт. Я шукаю людину, яка не має жодних зв’язків і не дістала жодної освіти. Інакше кажучи, людину, що не могла б досягнути чогось у житті, коли б вона не була сильною особою. І я не можу її знайти. Кожного найду за наших часів забирає якась добродійна установа, і, коли він виявляє хоч найменші здібности, до нього беруться вчителі; його муштрують, як перегонового коня, щоб він одержав стипендію, йому набивають голову дешевими думками, дисциплінують його, навівають йому покору й так званий пристойний тон і калічать його на все життя так, що він стає нездатний ні до чого, крім науки. Якщо ви хочете зберегти гарматну виробню для своєї родини, подбайте про те, щоб знайти гідного найду й одружити його з Барбарою.

Леді Брітомарт. О, Барбара! Ваша улюбленка! Ви здатні принести Стівена в жертву Барбарі!

Андершафт. З радістю. А ви, моя люба, погодилися б зварити Барбару в казані, щоб почастувати Стівена супом!

Леді Брітомарт. Андрю! В цьому випадку питання не йдеться про наші симпатії та антипатії. Це питання обов’язку. Ваш обов’язок зробити Стівена своїм спадкоємцем.

Андершафт. Точнісінько, як ваш обов’язок підкорятися чоловікові. Послухайте, Бідді, всі ці виверти, що їх вживають люди панівного класу, марні щодо мене. Я сам належу до панівного класу, а давати місіонерові релігійні трактати — марна трата часу. Сила в цій справі на моєму боці, і ви не змусите мене чинити у ваших інтересах.

Леді Брітомарт. Андрю! Говоріть скільки хочете, а ви не зміните думки моєї про добро й зло. І ваша краватка з’їхала на бік, поправте її.

Андершафт (ніяково). Вона не тримається, якщо не приколоти її шпилькою. (Мацає краватку, кривиться, як мала дитина. Увіходить Стівен).

Стівен (біля дверей). Пробачте! (Хоче піти).

Леді Брітомарт. Ні, заходь, Стівене.

Стівен підходить до письмового материного столика.

Андершафт (не дуже привітно). Добридень!

Стівен (холодно). Добридень!

Андершафт (до леді Брітомарт). Він, гадаю, знає все щодо існуючої традиції?

Леді Брітомарт. Так! (До Стівена). Це те, про що я тобі вчора розповідала, Стівене.

Андершафт (незадоволено). Як я зрозумів, ти хочеш увійти в моє діло?

Стівен. Узятися до торгівлі? Нічого подібного!

Андершафт (широко розплющивши очі, відчуваючи велику полегкість). О, в такому разі...

Леді Брітомарт. Виробництво гармат — це не торгівля, Стівене. Це — підприємство.

Стівен. Я, в кожному разі, не маю наміру стати за комерсантом, у хоч би якому розумінні. Я не маю жодних ділових здібностей і не маю до цього нахилу. Я маю намір присвятити себе політиці.

Андершафт (підводиться). Мій дорогий хлопчику, це для мене величезна полегкість, і я сподіваюся, що це буде також дуже корисно для держави. Я боявся, що ти вважатимеш себе за ображеного й ошуканого. (Підходить до Стівена, збираючися потиснути йому руку).

Леді Брітомарт (устає й втручається). Стівене, я не можу дозволити тобі зректися такого величезного майна.

Стівен (сухо). Мамо, прошу вас, припиніть поводитися зі мною як з дитиною! (Леді Брітомарт одступає, глибоко ображена його тоном). До вчорашнього вечора я не надавав серйозного значення вашому поводженню зі мною, бо думав, що й ви самі не надаєте цьому серйозного значення. Але тепер я бачу, що ви таїли від мене речі, що їх ви повинні були пояснити мені ще багато років тому. Я надзвичайно ображений цим. Дальші обмірковування моїх планів на майбутнє мають відбуватися між мною й моїм батьком — двома чоловіками.

Леді Брітомарт. Стівене! (Вона сідає, й очі її сповнюються слізьми).

Андершафт (із глибоким співчуттям). Бачите, люба моя, тільки з дорослими чоловіками можна поводитися як з дітьми!

Стівен. Я дуже шкодую, мамо, що ви мене примусили...

Андершафт (перебиваючи його). Так, так, так — це все цілком правильно, Стівене! Вона не буде більше втручатися у твої справи. Ти завоював свою незалежність. Ти одержав право на власний ключ від вхідних дверей. Не зловживай цим, а головне, не перепрошуй. (Сідає). Тепер поговоримо про твоє майбутнє, як годиться двом чоловікам. Прошу пробачити, Бідді, — як годиться двом чоловікам і одній жінці.

Леді Брітомарт (мужньо опанувавши себе). Я цілком розумію Стівена. Бога ради, йди своїм шляхом, якщо ти почуваєш, що досить міцний.

Стівен урочисто, ніби підкреслюючи, що він дійшов повноліття, сідає в крісло біля письмового