Ведана - Димок і "Биті Горобці", Ведана

З гортанним риком дракс стрибнув на мене, я сахнувся в бік і зміг ухилитись, ослабла істота припадала на задні лапи, тому її стрибок був незграбним. Тепер питання. Як мені вбити дракса? Позитивно і по хорошому, я знаю. Жодних варіантів. У мене з зброї лише власні руки, власні руки які швидше за все зламаються, якщо я спробую щось зробити, можливо, вдасться задушити цю тварюку, але мало вірогідно, занадто грубий бугай. Не вийде.

Я стис кулаки і притулився до прутів клітки. Дракс  знову пішов на мене. Він випустив страхітливі кігті і привідкрив пащу, ікла встали у бойову позицію.  Змах лапи, я припав до землі і сунув два пальці звіру між ключицями. Тварина видала булькаючий звук і відійшла в бік. Ми ходили по колу. Два каліки, хоча ні, ще не каліки, але це справа така, тут не каліка а тут каліка. З драксом інакше і не вийде.

Я не нападав. По перше не знав що робити, по друге, він мене розірве. Я ледве встиг відхилитись від ікол, але насадився на кігті. Рана була не смертельна, але я тепер стікав кров'ю, з кожним кроком бік відзивався пекучим болем. Я відійшов подалі, але відчувши запах крові звір озвірів, іронічно, дуже. Дракс атакував і автакував, а мій загнаний і наполовину відключений через біль мозок істерично ганяв думки, намагаючись врятувати тіло. 

Жодної ідеї. Як вбити цю здоровенну істоту. Дракс знову вдарив мене, але цього разу без кігтів і відкинув вбік. Я впав на підлогу. Звір нависнув над мною. З його пащі вирвалося сипле дихання. Лапа з кігтями занеслася в повітря, я підібгав ноги і що було сил відштовхнувся, проїхав по землі і тварина не влучила. Я раком відповз ще трохи далі і насилу підвівся. Ох... Перед очима потемніло. Треба швидше закінчувати, я втратив багато крові. Але як?!!

Ай! Кігті вчилися мені у стегно, я не зміг відскочити вчасно. Я спав звір наніс ще кілька ударів. Як я це пережив самим вищим силам відомо. Перед очима знову потемніло... Не усвідомлюючи що роблю, я вивернувся і вчепився зубами йому у глотку. Звір захрипів і впав на мене, але я обхопив його шию руками і ногами і не відпускав. В рота потекла кров, солоний присмак на язику не привів мене до тями.

Дракс повзав, дряпав мене кігтями, бив хвостом, намагався вкусити. А я почувався якимось паразитом. Здається, мій мозок відключився зовсім. І от, у решті решт звір впав, притиснувши мене до землі своєю важкенною тушею. Я ледве ледве перевернувся на живіт і намагався вибратись, але тиск туші ледве давав мені поворузнутись. Сили покинули мене, я лежав причавлений тушею звіра і приречено дивився у небо. "Благаю, Боже, дозволь мені вижити, я ще здатний принести користь цьому світові!" З очей покотились сльози. Ринули двері клітки і я побачив жінку, що принесла мені отруту, тільки з кинджалом у руках.

Звідкись з'явились сили. Я засмикався, але ні, не вибратись, застряг. Що у неї за манія мене прибити?

— Я роблю краще для тебе!

Тьфу ти! А можна менше пафосу? І можна мене не вбивати? Це аж ніяк не буде краще для мене!

— Ей! Леверта! Сюди швидко!

Жінка зашипіла і кудись пішла. А я знепритомнів.

***

Коли я отямився, то досі лежав під драксом.

— Агов.. хто небуть.. допоможіть.. — але мій голос звучав так тихо, що я сам себе ледве чув. Знову почало сніжити.

Я знову засовався, вдалось трошки просунутися вперед і мало по малу я зміг вивільнити руку. І все. Мертва точка. Минуло ще кілька хвилин, але нічого зробити так і не вдалося.

— То ти досі не подох? — пролунав голос хирлявого.

Я здригнувся, але туша дракса трохи зсунулась в бік і мене поволокли назад у підвал. Цього разу навіть за комір того, що колись було одягом.

І от, я знову залишений на самоті. Я зняв залишки комбінезону і сорочку. Тканина комбінезону цупка, тому я як міг відірвав чистіші відрізки тканини і як міг перев'язав отримані в бою з драксом рани. Сподіваюсь, не загноїться. З сорочки сенсу мало, не зігріє, але доволі довга, тому чисто щоб угодити моральним принципам я знову натягнув її на себе.

Я підійшов до віконця і знову визирнув у нього. Як же пити хочеться. Я взяв кухлик і вилив воду через вікно, нагріб рукою снігу і старанно протер кухля а потім знову насипав в нього снігу і утрамбував і поставив кухля біля дверей. Сподіваюсь, сніг розтане.. стоп стоп.. нижній край вікна осипаний. Я подолубав стінку пальцем. Замість цегли глина. Мабуть стіна була зруйнована, а потім її неякісно полагодили. А що якщо вдасться розширити вікно і протиснутися? Спроба того варта.

Наступні кілька годин я продовжував розривати діру, але ішло діло дуже повільно. Раптом двері почали відчинятись. Я швидко впав на підлогу.

Хирлявий тримав дев'ятихвістку. Вигляд у нього був знудьгований.

— Тільки не ний — він скривився.

Змах, я отримав по спині і звискнув, схоже відкрились рани від удару. Кат підняв мене за комір і швиргонув на підлогу, а потім іще пнув у бік. Псих! Узагалі ненормальний! Я затис рота і зіщулився. Послідувало ще кілька ударів.

— Чед! Ми виходимо вже! Вони двоє відійшли від міста!

Хирлявий пішов геть, а я підскочив на ноги і кинувся до вікна, знову почав зривати глину, швидше, треба втекти, попередити Рено і Томоту! Або хочаб покликати когось. Але до найближчого міста кілометрів сім мінімум, щось таке казали біла обозу.