Олександр Гребьонкін - Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчина розчервонілася.
– Я рада. Я читала вірш Ґете. Ви звернули увагу?
- Звісно. Хто вам порадив, допоміг дістати вірші Ґете?
– Іван Дмитрович. Я познайомилася з цілою збіркою.
Вони стояли біля засніжених кущів горобини.
- Цей вірш, «Пісня Міньйони»… Адже я читала його вам, Михайле Олексійовичу.
Ти там бував?
Туди, туди,
Коханий мій, з собою поведи!
Лера злегка подалася спиною, він стиснув її у своїх обіймах. Потім вона сховала своє лице на його грудях, притулившись, мов пухнастий звір.
Так вони стояли довго, обнявшись, і зірки лукаво блимали з небес.
Михайло боявся розплескати цю красу та тишу, знаючи, як швидкоплинне щастя…
Біля будинку, де жила Лера, вона поцілувала його в губи.
Він несміливо, ніби не вірячи, відповів їй. І вона пішла у тишу під'їзду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.
