Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Добре, чекатиму на тебе, братику, а то я вже дуже скучила за тобою, — мовила радісно я.

Після розмови я почала шукати зручний одяг. Знайшла кремовий костюм: кофта та довга спідниця. Поки я все це на себе одягнула, встигла втомитися, тож вирішила присісти. Зробила невеличкий макіяж, щоб замаскувати прищі на обличчі та синяки під очима, адже мій зовнішній вигляд останнім часом геть не той, яким він бачив його востаннє. Через годину я вже була готова, але таксі біля мого двору не спостерігалося, тож я вирішила знову зателефонувати брату. Він швидко прийняв виклик.

— Максе, де ти? Я вже готова.

— Вибач, сестричко, трохи затримуюсь. Буду через кілька хвилин, — почувся його голос, в якому відчувалася поспішність.

Чекаючи на Макса, я поглядала у вікно, і моє серце калатало з нетерпінням. Моя уява малювала різні сцени зустрічі, і кожна з них наповнювала мене теплом. Я згадувала наші дитячі роки, коли ми разом гралися і сміялися. Тепер усе стало іншим, але радість від зустрічі з братом залишилася незмінною. Нарешті я побачила таксі, що під’їхало до двору. Я вдихнула глибоко, відчуваючи, як хвиля емоцій піднімалася всередині. Макс вийшов з автомобіля, і я одразу ж кинулася до нього, обіймаючи міцно.

— Як я скучила за тобою, братику, — прошепотіла я, відчувши його тепло і знайомий запах.

— І я за тобою, сестричко, — відповів він, обіймаючи мене у відповідь. — Пішли, нас чекає чудовий вечір.

Вже в машині, ми почали ділитися новинами і спогадами. Кожне слово, кожен сміх наповнювали моє серце радістю. Цей вечір обіцяв бути особливим, і я знала, що разом з братом ми здолаємо всі труднощі.

— У тебе вже такий животик великий, я очікував буде поменше. Зізнавайся, який місяць? — почав розмову брат уже в таксі.

— Восьмий, — бовкнула я не подумавши.

А якщо Максим почне рахувати місяці, він помітить різницю, адже за вигаданими термінами я повинна бути на сьомому. Але я була впевнена, що Макс навіть не знає, як правильно рахуються терміни вагітності. Якщо він скаже це при Іллі, і у них виникне суперечка, тоді вся правда викриється. Я вже уявляла реакцію Іллі. Від роздумів мене відволік поштовх донечки. Я взяла братову руку і поклала на живіт. Він здивовано зиркнув на мене і завмер. Коли відбувся другий поштовх, на обличчі у брата заграла приємна посмішка. Його щоки покрилися добре помітним рум’янцем.

Під’їхавши до ресторану, Макс допоміг мені вийти з авто, взяв під руку і ми зайшли до закладу. Інтер’єр вразив мене своєю красою, це було щось неймовірне. Брат провів мене до столику, відсунув стілець, і сів навпроти. Зробивши замовлення, Максим першим почав розмову.

— Ну, що сестричко, розповідай, як життя сімейне? Ілля тебе не ображає? — поцікавився братик, дивлячись на мене пильним поглядом.

— Все добре, а життя як життя, звичайне, буденне, сіре, — відповіла я спокійно.

— Сіре? З тобою точно все добре? — Макс нахилився ближче, його очі випромінювали занепокоєння.

— Так, все нормально, просто багато думок і переживань, — я намагалася посміхнутися, але відчувала, що брат бачить мене наскрізь.

Макс притих, уважно слухаючи. Його підтримка відчувалася навіть без слів. У такі моменти я розуміла, наскільки важливим для мене є його присутність. Він завжди був поряд, навіть коли було важко.

— Бідненька моя, але ти тримайся. Я постараюся натиснути на Іллю, і він обов’язково підпише документи на розлучення, — промовив лагідно Макс, взявши мене за руку.

— Навіщо? — запитала я, розуміючи, що Макс може зіпсувати всі мої плани на Іллю.

— Як навіщо? Щоб ти змогла жити нормальним, спокійним життям, — не зрозумів мене він.

— Вибач, але я сама себе в цю пастку загнала, мені й вибиратися, — промовила я, дивлячись спокійним поглядом на брата.

— Як знаєш. Я просто хочу для тебе якнайкращого, — спокійно відповів Макс.

— Я розумію, а ти як? А то я вже думала, що ти з дівчиною прилетиш, — глянула я на брата.

— Ні, я почну будувати стосунки тільки з тією, в яку закохаюся по-справжньому, — мовив впевнено брат.

— Сподіваюся, ти знайдеш таку, і твоє кохання виявиться взаємним, — посміхнулася я.

— Дякую, сестричко. До речі, як проходить твоя вагітність? — поцікавився брат.

— Та по-різному. З кожним місяцем дедалі важче щось робити, ходити. Але найбільше несподівано буває, коли вона дуже сильно штовхається, і складається таке відчуття, що хоче відбити мені нирку, бо в цей час ще й нирка починає різко поколювати.

— А ти ходила до лікаря, що він каже? — занепокоївся Максим, і його погляд був стурбованим.

— Зробили УЗД нирок, сказав, що все добре. Призначив вітаміни і сказав пити побільше води, — спокійно промовила я.

— Зрозуміло. Як донечку назвеш? — глянув мені прямо в очі братик.

— Зоряна, — мило посміхнулася.

— Цікаве ім’я, а чому саме так? — зацікавлено запитав Макс.

— Я просто люблю милуватися зірками, тому для мене вона наче зіронька. А чому ми все про мене й про мене? Давай і ти про себе щось розкажеш, братику, — сказала я, бо брат взагалі нічого за себе не розповідав.