Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

ані тигрів, ані левів. Однак, тут є ягуари та кугуари.

– Вони злі? – запитав маленький Джек.

– Та! – сказав Гарріс. – Туземці б'ються з ними один на один, а нас багато і ми добре озброєні. Ваш Геркулес міг би голими руками задушити відразу двох ягуарів, по одному кожною рукою.

– Диви, Геркулесе, не спи! – промовив маленький Джек. – І якщо звір захоче укусити мене…

– То я сам його вкушу, містере Джек! – відповів Геркулес, оголовши два ряди прекрасних зубів.

– Ви вартуватимете, Геркулесе, – сказав Дік Сенд, – доки я не зміню вас, а мене потім змінять решта.

– Ні, капітане Дік, – заперечив Актіон, – Геркулес, Бат, Остін та я впораємося з цим самі. Ви повинні відпочивати всю ніч.

– Спасибі, Актіон, – відповів Дік Сенд, – однак я мушу…

– Ні. Нехай ці славні люди чинять як вважають за потрібне, Діку! – заявила місіс Уелдон.

– Я теж вартуватиму, – пробурмотів маленький Джек, у якого вже злипалися очі.

– Але якщо в лісі немає левів та тигрів, – продовжував хлопчик, – то є вовки?

– Не справжні… – відповів американець. – Це навіть не вовки, а особлива порода лисиці або, вірніше, лісової собаки. Їх називають «гуари».

– А гуари кусаються? – запитав Джек.

– Ваш Дінго може проковтнути його за один раз.

– І все ж таки, – відчайдушно позіхаючи, сказав Джек, – гуари – це вовки, якщо їх називають вовками.

І з цими словами хлопчик спокійно заснув на руках у старої Нен, яка сиділа, притулившись до ствола мангового дерева. Місіс Уелдон поцілувала сплячу дитину, вляглася на землі поряд з нею і невдовзі теж заснула.

За декілька хвилин Геркулес привів на стоянку кузена Бенедикта, який відправився ловити світляків: тих «кокуйо» – мух, що світяться, якими туземки-чепурухи прикрашають своє волосся, немов живими коштовностями. Ці комахи, випромінюючі досить яскраве синювате світло з двох плям, розташованих біля основи щитка, дуже поширені в Південній Америці. Кузен Бенедикт сподівався наловити багато таких світляків, але Геркулес чинив опір його намірам і, незважаючи на протести вченого, притягнув його до місця привалу. Річ в тому, що Геркулес був людиною дисциплінованою і, отримавши наказ, виконував його по-військовому, чим врятував немало мух-світляків від ув’язнення у бляшаній коробці ентомолога.

Незабаром увесь загін, окрім гіганта, міцно спав.

Розділ сімнадцятий. Сто миль за десять днів

Мандрівники та мисливці, що ночують в тропічному лісі просто неба, зазвичай прокидаються від дуже незвичайних та неприємних завивань. У цьому вранішньому концерті було чутно й квоктання, й хрюкання, й каркання, й гавкіт, й вереск, а глузливе бубоніння доповнювало це звукове різнобарв’я.

Так зустрічають початок дня мавпи. В тропічному лісі можна зустріти маленьких марикіну, сагуїна із пістрявим писком, сірого моно, шкірою якого індійці накривають казенну частину своїх рушниць, сагу, яких можна впізнати за двома довгими пучками шерсті за вухами, і багатьох інших представників численної родини чотирируких.

Напевно, найцікавішими з-поміж них є ревуни – мавпи із фізіономією справжнього Вельзевула та довгим чіпким хвостом. Щойно сходить сонце, найстарша мавпа зграї завиває похмурим, добре поставленим голосом монотонну мелодію – це баритон групи. Юні тенори підхоплюють слідом за ним вранішню симфонію. Індійці говорять, що в такий спосіб ревуни «читають свої молитви».

Однак того дня мавпи, вочевидь, не бажали читати молитви, оскільки їх не було чутно, а, до речі, їхні голоси лунають на велику відстань: такий сильний звук утворюється через швидке коливання особливої кісткової перетинки, що у ревунів утворюється з потовщення під'язикової кістки.

Коротше кажучи, з якоїсь невідомої причини того ранку ані ревуни, ані сагу, ані інші мавпи цього величезного лісу не дали свого звичного вранішнього концерту.

Подібна поведінка мавп дуже засмутила б індійців-кочівників. Не те щоб вони любили такий тип хорового співу, проте вони із задоволенням полюють на мавп і роблять це тому, що цінують їхнє м'ясо, дійсно дуже смачне, особливо в підкопченому вигляді.

Дік Сенд та його супутники не мали, звичайно, зеленого поняття про звички ревунів, інакше мовчання мавп дуже б їх здивувало. Мандрівники прокинулися один за одним. Ніч пройшла спокійно і декілька часів відпочинку відновили їхні сили.

Маленький Джек розплющив очі одним із перших. Насамперед він запитав, чи з'їв Геркулес вночі вовка. Однак виявилось, що жоден вовк не з'являвся, тому Геркулес ще не снідав.

Інші мандрівники теж зголодніли і Нен почала готувати сніданок.

Меню було таким, як і вечеря напередодні, однак вранішнє лісове повітря викликало у всіх апетит і ніхто особливо не вередував. Всі зрозуміли, що треба поповнити сили для виснажливого денного переходу, і тому з апетитом хрумкотіли сніданком. Навіть кузен Бенедикт, можливо вперше в житті, змізкував, що сніданок – недаремний та дуже потрібний для життя процес. Проте він заявив, що «відвідав» цю країну зовсім не для того, аби розгулювати, запхавши руки до кишень, і якщо Геркулес наважиться й надалі заважати йому полювати на кокуйо та інших світлякових, то йому ой як не пощастить!

Погроза, здавалося, не дуже налякала велетня. Проте місіс Уелдон відвела Геркулеса вбік і сказала, що, напевно, можна дозволити цій великій дитині відхилитися від маршруту групи, не випускаючи при цьому його із поля зору. Не варто позбавляти кузена Бенедикта безневинних задоволень, таких природних для його віку.

О сьомій годині ранку маленький загін рушив далі на схід, зберігаючи встановлений напередодні похідний порядок.

Дорога як і раніше пролягала крізь ліс. Тут, де жаркий клімат та велика кількість вологи, поєднуючись, сприяла бурхливому росту рослин на цьому родючому ґрунті, слід було очікувати на появу безмежно зеленого простору. Це велике плоскогір'я було розташоване на самісінькій межі з тропіками і деякими літніми місяцями сонце, проходячи в зеніті, кидало свої промені на землю майже прямовисно. Тому в ґрунті накопичувалися величезні запаси тепла, а підґрунтя завжди залишалося вологим. Всі ці ліси, що йшли один за одним, а точніше, цей безкінечний ліс був прекрасним.

Проте, Дік Сенд не міг не помітити дивовжної суперечності. Зі слів Гарріса, подорожні знаходилися в області пампи. А «пампа» – це слово походить з мови кечуа та означає «рівнина». І якщо пам'ять йому не зраджує, характерні риси цієї рівнини є такими: брак води, відсутність дерев, повна відсутність каміння, а в сезон дощів – могутні зарості чортополоху, який сягає розмірів невисокого дерева і у спеку утворює непрохідні зарості; окрім того, карликові дерева та колючі кущі – все