Світлана Володимирівна Ягупова - Ризиконавти

— Ну, і що найголовніше?

— Земна природа не могла породити такі химерні чудовиська. В них трипроменева симетрія, три пари ніг… кістки не мінералізовані…

— Знов ти своєї… Сам же казав, що ніхто не відає, скільки видів живих істот пройшло по Землі за сотні мільйонів літ. Просто твій суперзавр сприйнятливий до радіації, і кожний сплеск випромінювання від випробних вибухів додавав свою дозу до вже одержаної, поки не спрацював механізм ввімкнення спадкової інформації. Знаєш, скільки в Неваді тривають атомні випробування? Понад сорок років! Давай-но краще поміркуємо, що будемо… — Кемпер замовкнув.

Аліссон рвучко обернувся назад.

З-за чорно-коричневої стіни дайки за сотню метрів від них витягувався вгору страхітливий силует суперзавра. Тририла голова завбільшки з людський тулуб, в ромбовидному панцирі, з масою неапетитних деталей — наростів, бородавок, шипів, плавно піднеслася на п’ять метрів над скелею і зупинилася, втупивши в застиглих людей погляд єдиного ока. Потім з’явилася жовто-сіра лапа з шістьма членистими пальцями-кігтями, вчепилася у гребінь скелі, за нею — інша. Чудовисько повернуло морду ліворуч, на його скроні пульсував опуклий шкірястий наріст. Цей наріст раптом лопнув знизу і виявився клапаном, що відкрив ще одне око, кругле, з білим обідком і чорною зіницею-щілиною, але ніби запнуте напівпрозорим більмом.

— Мама міа! — сказав Кемпер хрипким голосом.

Більмо на оці суперзавра сповзло вниз, відкривши зеленкувате очне яблуко з плаваючою по ньому зіницею; ящер кліпнув. А потім якось по-пташиному швидко й гнучко повернув морду до людей, нижнє рило його видалося вперед, мов жувальця у комахи, клапан, що затуляв його, відігнувся вниз, із круглого отвору беззвучно виплеснувся блакитнуватий промінь і впився в камінь недалеко від застиглих друзів: фонтан іскор, шипіння, тріск, клуб диму гейзером вистрілив угору…

Аліссон отямився вже за літаком.

Льотчик випередив його, але повернувся до намету і висмикнув звідти рушницю. Тепер обидва, гарячково дихаючи, заховалися за стояками шасі і виглядали з-за сховку. Суперзавр не мав наміру переслідувати їх, він в такому ж темпі — повільно і плавно, як на гідравлічній тязі, перевалив через скелю, пошукав щось серед каміння і поплазував геть, показавши свій худий, як у комахи, але костистий і броньований, як у прадавніх динозаврів, зад.

Кемпер поклав рушницю, сів і витер спітніле чоло. Поглянув на Аліссона.

— Ти хотів щось запитати?

— Тільки одне — де тут туалет… — буркнув Аліссон.

Кемпер затрясся від сміху, потім пирхнув і сам Норман. Реготали хвилини зо три, тоді Аліссон звівся на ноги, пом’яв пальцями литки.

— Ти завжди бігав краще за мене, однак якщо ця звірюка визирне ще раз, я в Тонопу прибіжу перший. Готовий закластися на будь-яку суму.

— Боб має рацію, Рестелл сюди нікого не допустить, і твоїм красенем-суперзавром займатимуться військові специ. Бачив, як він по нас… лазером! Уявляєш, яким він стане, коли виросте?

Аліссон похитав головою, з жалем констатуючи, що знахідка, а разом з нею і передбачуваний заробіток вислизають з рук. Але його діяльна, схильна до авантюризму натура прагнула пригод і вимагала не здавати позицій. Першовідкривачами суперзаврів були все ж таки вони з Вірджіном, цього факту не міг би заперечувати навіть всемогутній генерал Рестелл, начальник ядерного полігону Невади. І Норман вирішив залишитися, незважаючи на вмовляння Кемпера повернутися в Тонопу і повідомити про знахідку в пресу.

Цікавість вченого виявилася сильнішою за інстинкт самозбереження і гадані ускладнення з властями. До того ж Аліссон ніколи не кидав розпочатої справи, хоч би з якими труднощами він стикався.

* * *

Обіцяні вертольотчиком неприємності не забарилися.

Вже надвечір на площадці, пристосованій Кемпером під злітно-посадочну смугу, сіли пузаті вертольоти десантників, одягнених у спецкостюми, і дужі хлопці вмить оточили район з кістяком суперзавра і плазуючими його дитинчатами. Потім прилетіла група експертів з Таунського наукового центру, серед яких, на щастя Аліссо-на, був і палеонтолог Пітер Кеннет, з котрим він був знайомий ще з університету. Тільки сприяння Кеннета й допомогло Аліссону звільнитися з-під арешту і навіть залишитися на полігоні, після чого його було включено до складу дослідницького загону як спеціаліста з фауни мезозойської ератеми.

А далі події почали розгортатися по висхідній в темпі брейк-данса, так що ні в кого не лишилося часу запитати, а що власне робить на атомному полігоні Норман Аліссон, палеонтолог Пенсільванського інституту палеонтології і археології, тридцяти п’яти років, який не є штатним співробітником команди генерала Рестелла.

“Крихітки”-суперзаври росли як з води, обнишпорюючи скелі, ущелини, кам’яні розсипи в пошуках їжі — так, в усякому разі, розшифрували їхні невтомні пошуки дослідники. На кінець другого тижня з моменту народження “суперзаврики” сягали вже п’ятнадцяти метрів заввишки і сорока завдовжки. На людей і їхню техніку вони не звертали уваги зовсім, лише одного разу відреагувавши на появу рентгенівського випромінювача для просвічування порід. Аліссон був свідком події, він працював — коли це вдавалося, — біля кістяка дорослого суперзавра, вивільняючи його від каміння, піску і глини, вимірюючи, замальовуючи, фотографуючи кожну кістку.

Коли прибув вертоліт з рентгенівською установкою, обидва “малюки”, які виколупували щось у скельних відслоненнях на північ від свого “пологового будинку”, одразу ж поповзли на “запах” цезію-139, що правив за джерело випромінювання в установці. Вони пересувалися приблизно із швидкістю людини, що йде шпаркою ходою, поєднували грацію і пластичність робота-навантажувача з різкими, несподіваними поворотами хижої комахи і піруетами не менш хижого птаха і, рухаючись, уже кришили каміння, коли черкали по скелях Твердими шипами на лапах або шпорами на хвостах. За розрахунками, їхня вага досягла сорока тонн, хоча досі було незрозуміло, що править їм за джерело живлення.

Один із суперзаврів, прозваний Стрілець за постійну демонстрацію разючого променя, схожого на лазерний, першим дістався місця посадки вертольота і, не звертаючи уваги на стрілянину, — щоб відстрашити тварин, охоронці палили з усіх стволів не лише вгору, а й у ящерів, хоч кулі відскакували від їхніх броньованих панцирів, — з ходу вдарив по наполовину вивантаженій платформі своїм блакитним променем. Екіпаж вертольота і вантажники розбіглися, суперзавр спустився до машини, роздушивши по дорозі тягач. Разом з прибулим побратимом на прізвисько Тихоня вони виконали навколо вертольота складний незграбний танок і відійшли до північної межі визначеної ними самими території “пасовиська”. Коли льотчики і фахівці, які готували рентгенівську установку до роботи, повернулися, виявилося, що контейнер з радіоактивним церієм перетворено на зливок металу, а сам церій зник. Дозиметричний контроль показав, що рівень радіоактивності в районі вертольота, і взагалі в тих місцях, де пройшли гіганти, впав на порядок порівняно з іншими ділянками грунту.

Епізод з рентгенівським інтроскопом