Ольга Обська - Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська

— Лізі, розкажи мені про неї. Що вона вміє?

— Та все вміє. Може сказати, що було, що буде...

— Стривай, хіба «що було, що буде» не астрологи по зірках вираховують?

— Отож-бо й воно — вираховують. Копирсаються там у своїх хитромудрих таблицях і картах. А віщунка тільки за руку візьме у вічі подивиться і вже все знає.

— То чому б її дар не використати для передбачень?

— Дивна вона. Робить лише те, що вважає за потрібне. Її краще даремно не турбувати — обходити десятою дорогою. Подейкують, вона запросто може пристріт наслати або проклясти весь рід до сьомого коліна. Усі її бояться та недолюблюють.

Але король, мабуть, не боїться, раз зачастив у гості.

— А як вона виглядає? Ти її бачила?

— Сама не бачила. Але Шиллі, моя подружка, яка прислужує леді Джоанні, одного разу бачила... — Лізі замовкла.

— Ну і? — Надя згоряла від цікавості.

— Тільки прошу нікому жодного слова. Я поклялася Шиллі, що мовчатиму.

— Певна річ, я — могила.

— Леді Джоанна одного разу зважилася навідатися до віщунки. Вона так пристрасно була закохана в лорда Вільгельма… ну а він, ви вже самі знаєте, як робить: розбив одне серце, взявся за інше. Ось леді Джоанна і хотіла випросити або купити за будь-які гроші приворотне зілля, щоб повернути кохання лорда Вільгельма. Вона взяла із собою Шиллі. Та, бідолаха, так боялася йти, але дуже любить свою пані, от і не змогла відмовити. Стільки страху натерпілася. Місце, де віщунка живе — згубне. За версту жах охоплює. Холодно стає, пробирає до кісток, озноб б'є. Ступаєш на землю, а вона ніби похитується. Ноги в’язнуть. Внизу дим клубочиться густий, їдкий, а неба зовсім не видно — темна каламутна пелена крони дерев обплітає. Але вони все ж таки дійшли до будинку віщунки. Вона їх на порозі зустріла. Висока. Плащ на ній старий зношений, але з дорогої матерії. Волосся сиве довге, нижче пояса. А очі… Такий моторошний погляд у неї, що не витримали вони. Помчали назад що було духу. Не пам'ятають навіть, як із лісу вибралися.

Історія Лізі на Надю на саму страху нагнала. Образ віщунки, як живий, постав перед очима. Сива, зморшкувата, зловісна — ні, у кохані Ерланду точно не годиться.

— Лізі, як ти думаєш, навіщо Його Величність до неї їздить? Та ще й майже щодня.

— І гадки не маю. Але це він тільки останнім часом почав так часто в ліс навідуватися. Раніше їздив набагато рідше.