Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний

239
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 111
Перейти на сторінку:
села.

- На побывку?


- На побывку.


- Помоги вам бог!


- Спасибо. Прощай, батюшка!


Розiйшлися. Купець поїхав у город; москалi пiшли далi шляхом. Максим дивувався. "Узяв би ти в нашiй сторонi! -думав вiн. - Мабуть би, чорта спiк..."


- А добрий, братця, купець, - обернувся вiн з словом до товаришiв.


- Что, брат!.. Купец, брат, - свой челаек. Он сам знает нужду солдатскую, - всегда пособит... Вот - барин, брат! О, то вострый, шельма! У таво просьбой не возьмешь: дух разве вишиби... ну, тогда так!


Отак, розмовляючи мiж собою, йшли заробiтчани бором. Уже до пiвночi добиралося, як вони входили в село, та прямо до шинку. Там ще свiтилося. Чутно було: п'яними голосами тоненько бородачi виводили "Лучину­шку".


Заробiтчани ввiйшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посiдали вряд на лавi.


- А дай-ка, хозяин, три касушки служиламу брату... Ево косточки разагреть, - промовив Iванов до шинкаря.


- А пошто я дам?


- Как пошто?


- А по то: деньги есть?


- На што те деньги? Разве ты с миру не надрал? Не­бось - никаво в кабаке не было!..


- Ну, дак што?.. были... спасиба, заходют добрые лю­ди!


- А то: ани вот и внесли свою копеечку на солдатскую долю, - обiзвався Євпраксєєв.


- Как бы не так? Держи карман!


- Да уж верна!


- Да, верна... Только вот теперь народ что-то забало­вался: водки мало пьет.


- Ну, не ври!


- Как же? Стану те врать...


- Ну-ну! давай... полна те!


- Да што ты?.. Давай деньги, вот те и сказ!.. у меня, ви­шь, водка не своя - купленая.


- А мне-то что за дело, что купленая?.. Ты с миру надерёшь... А солдату где взять? Ты знаешь: солдат - казённый челаек!..


- Филиппыч! а, Филиппыч! - кричить на шинкаря один з п'яних кацапiв, - дай уж им... право-дело, дай! Лю­блю со­лдата... Солдат, брат, казенный челаек... Не ровен час, за­втра все найдём... Вон, сказывают, турка-шельма царя-ба­тюшки не слушает... Дай!


- А ты, что ли, мне заплатишь?


- Будет - заплачу... Дай!


- Как же? С тебя твоих не выдерешь, а ты ещо и за дру­гих!..


- Да што ты, не веришь на слово доброму челаеку? барада ты казлиная! - крикнув Євпраксєєв i сунувся до бороди.


- Да ты барады не трожь! - одказав, одпихаючи його руку, шинкар. - Сам бы насил, да, небось сбрили...


- Стал бы я твоим казлиным атродьем свае благо­род­ное лицо марать!!


- Да ты-то што такое?


- Разве не видишь? мироед ты одакой! Разве не види­шь, кто я?


- Да видно, што солдат. Ну, а што?


- Как, ну?.. Ты знаешь, что такое солдат? Солдат за те­бя, дурака, грудь сваю под неприятельские пули под.­ставляет... кровь сваю проливает... Вот што солдат!


Такi слова розжалобили всю п'яну беседу.


- Терёха? а, Терёха! А правду ведь солдат говорит... У-ух какую правду... Солдат - это, брат, - беда! Солдат... это, брат, казённый челаек, слуга царский... Это не то, что мы с тобой! Он, брат, сваю грудь под неприятельские пули под­ставляет, кровь за нас проливает!


Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловiлим­и очима мутно тiльки дивився на свого товариша, хитаю­чи з боку на бiк головою, а слова не здужав вимовити.


Другi кацапи й собi пiдняли голос за москалiв: давай шинкаря лаяти, ганьбувати; страхали, що бiльше в його нi чарки горiлки не вип'ють. Шинкар стояв за стойкою, мов не до його рiч, - тiльки почервонiв та знай одди­мався та гладив рукою свою широку та густу бороду.


- Да што, братцы, на ево сматреть? - крикнув Євпраксє­єв до п'яниць. - Тащи, кали так, целое ведро! - Та й кинувся за перегородку до бочки.


- Толька тронь - убью! -заричав, зцiпивши зуби, ши­н­кар i вхопив здоровенний обрубок у руки, замахнувся... П'яницi пiдскочили, вихопили з рук обрубок.


- Дак ты ещо на жизнь маю посягаешь, барада ты ка­зли­ная?! - закричав Євпраксєєв, уплутавши п'ятiрню в шинкареву бороду... Шинкар у крик.


- Вали, братцы, ево! вали! Вот я ему задам солдатских тесеков, чтобы он знал, мираед эдакой, как вас, братцы, аб­дирать, да с солдатом абходиться! Вали!


Кацапи разом кинулись. Та и шинкар, видно, при силi був, бо тiльки струхнувся, так усi й одскочили, як грушi. Шинкар кинувся на москаля, збив з нiг i насiв, як шулiка курча.


Жаль пройняв Максима, як вiн побачив, що свого б'ють. Одним замахом кулака повалив вiн шинкаря на зе­млю, взявши мiж ноги його голову. Тим часом під­скочив другий москаль i давай почищати тесаком. Ши­нкар не кричав, не пручався, а тiльки стогнав. Оддубаси­ли добре, пустили. Шинкар плакав, лаявся...


- А что, теперь дашь по касушке? - питає знову москаль.


- Бери... пусть те удавит! - крiзь сльози промовив ши­нкар i пiшов собi в другу хату.


П'яницi смiялися. Москалi випили по косушцi, заїли хлiбом.


- Ну, теперь нам не время... Нада на работу паспе­шать... Пращайте, чесная кампания! Пращай и ты, дядя!.. Не сердись да вперёд умнее будь! - промовили москалi до ши­нкаря, поклонилися чеснiй компанiї i вийшли з хати.


За ними деякi з п'яниць. Одного москалi завербували з собою - i потягли на нiч до його, розпитуючи: хто тут на селi багатир i як хто поводиться з людьми.


На ранок чутно: то того, то другого обiкрадено. Ши­нкар, чухаючись, i свою пригоду розказував. Покли­ка­ли старосту, кинулись за москалями... та їх уже й слiд за­ме­ло! На другому селi уже спродували те, що добули в цьо­му.


Прошвендяли заробiтчани цiлий тиждень. Вернулися в город, несучи з собою чималу силу грошей. Що слiд, од­дали ротному, а на останнi загуляли.


Такi походи хоча спершу й будили якийсь сум i острах у душi Максимовiй неправдою, крадiжкою, рабу­нком, а не чесним заробiтком; оже при такому товари­ствi, при гульнi та вихвалках одного перед другим своєю силою, своєю вдатнiстю, - стирали ту чорну думку. Максим швидко забув про неї. Усе ж таки для його непосидячої натури це була робота, з котрої одному ви­ходила користь, другому - шкода... Не те, що нудна що­денна муштра, котра, як думав Максим, нiкого нi знобить, нi грiє. I вiн цiлком оддався тiй роботi. Нi один случай не обходився без його. Тут вiн ви­казував свою си­лу й свiй розум. Iнодi й геть-то круто при­йшлося, якби не вiн!


Зате його рiвнi любили,

1 ... 39 40 41 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"