Василь Дмитрович Кожелянко - Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гаразд, — процідив крізь зуби Котигорошко, — того дня рівно о дванадцятій годині, коли я стоятиму на Чорній горі, на всіх фронтах розпочнеться генеральний наступ українських військ на позиції атлантидців. На всіх фронтах! Сподіваюсь, болю буде достатньо.
— Ще є можливість передумати, Вишнеславе, — тремтячим голосом промовив генерал Доброзол.
Котигорошко промовчав.
Рівно о дванадцятій годині на Західному, Скандинавському, Південному, Африканському та Арабському фронтах українські війська пішли у рішучий наступ. Атлантидці зустріли їх щільним смертоносним вогнем. На всіх фронтах.
Диктатор України Вишнеслав Котигорошко стояв на Чорній горі — сам, голий, тверезий. Місяць на небі був круглий, як колобок, через те, незважаючи на північ, видно було, як удень.
Котигорошко сконцентрувався до меж людських можливостей, потім ще і ще, і, зрештою, подолав усе людське. Його фізичне тіло гепнулося на землю, до нього підбіг генерал Доброзол і загорнув у теплу ковдру. А сам Котигорошко у астральній іпостасі розпочав творити егрегор на ім'я Первобасаврій.
Ось він у ембріональному стані, ось росте, ось у нього з'являються ознаки форми, ось він починає самоусвідомлюватись, ось у нього виникає свідомість.
— Первобасаврію! — окликнув його Котигорошко.
— Слухаю тебе, пане, — чемно відповів Первобасаврій.
— Упивайся силою і міцній! — звелів Котигорошко.
— Уже, мій пане! — відрапортував Первобасаврій, можна було би сказати, через якийсь час, якби там, де вони перебували, час існував.
— Іди і знищ Атлантиду! — скомандував Котигорошко.
— Гаразд! — вигукнув Первобасаврій і, можна було би сказати, попрямував у бік вказаного об'єкта, якби там існував простір.
Якраз тоді, коли сплив термін українського ультиматуму, Атлантиди не стало. Внаслідок нечуваної досі сили землетрусу весь континент з архіпелагами пішов під воду. На тому місці утворився океан. Постраждали і невинні. Разом з Атлантидою під воду пішли і українські союзники: острівна держава Туле, частина Ацтекії, шмат Гренландії і трохи Африки. Шкода, звичайно, але війна є війна.
Атлантидські війська, що залишилися на суші, позбавлені керівництва, припасів, геть здеморалізувалися і стали нездатними до бойових дій. Українська армія, яка продовжувала носити назву «ВНУ», без особливих зусиль винищила атлантидців на всіх фронтах, а основне і найбільше європейське угруповання погнала до західних берегів Европи і зіпхнула у води. Від того часу ті води почали називатись Атлантичним океаном.
Світ і Україна вкотре переконалися, що Котигорошко таки герой.
XXI Затемнення бронзиМинуло тридцять років відтоді, як перестала існувати Атлантида — одвічний ворог України. Але чи стала від того щасливішою сама Україна, якою весь цей час правив Герой, Рятівник і ще зо два десятки титулів — генерал-президент Котигорошко?! Ні. Радше навпаки. Два роки після знищення Атлантиди Україна святкувала, а потім настали будні. В економіці почався затяжний застій, а в політиці, навпаки — пожвавлення. На територіях підконтрольних, окупованих чи просто дружніх, заворушилися сепаратисти. А на довершення усього все більше і більше людей навертались до телесіянства. Кожні два-три роки Котигорошко з усією жорстокістю, на яку лише здатне Військо Непереможне Українське, придушував повстання в тій чи іншій провінції. Це не допомагало. Якимось дивним чином після кривавого побоїща у Африці, Скандинавії, Старій Европі чи на Кавказі знову піднімались збройні бунти, знову вбивали українських адміністраторів, вирізували гарнізони, підривали залізничні потяги і вивішували свої сепаратистські прапори. Котигорошко зганяв свою злість на найближчому оточенні, і вже за десять років біля нього не залишилося жодного з тих перших поплічників, з ким він взяв владу, — хтось помер, когось засуджено було до смертної кари, хтось втік у Китай, когось відправлено на пенсію, таким чином генерал-президент Котигорошко залишився один. З нового свого оточення Котигорошко не довіряв нікому, нікого близько до себе не підпускав і міняв генералів та міністрів, як його дружина Небослава діамантові прикраси.
Родинне Котигорошкове життя теж не склалося. З Небославою вони фактично розлучилися — жили в різних апартаментах і майже не розмовляли, лише посада Батька Нації не дозволяла Котигорошкови оформити розлучення. Хоча навіщо? Такий стан більш-менш влаштовував його, а ще більше Небославу, яка з головою поринула у великосвітське життя. Вона постійно відвідувала вишукані вечірки, дипломатичні приймання, дорогі ресторани, модні театри і нічні клуби. Як дружині Вождя України їй дарували багато коштовних подарунків, але вона приймала лише діаманти і картини художників трипільської школи. Згодом дарувальники вивчили смак пані президентової і непотріб уже не підносили.
Від дітей Котигорошко теж не знав радощів. Старший син Святополк, військовий пілот, на якого Котигорошко покладав великі надії як на помічника по державній роботі, трагічно загинув — розбився, випробовуючи новий реактивний винищувач «Перун-17». Дочка Ярослава прийняла телесіянство, пішла з дому і як журналістка за освітою стала до праці у телесіянському журналі «Кам'яний дух», який редагувала заслужена телесіянка Ярина Савойська. Молодший син Ярополк ріс маминим мазунчиком, — нічому не вчився, ніде не працював, нічим не цікавився, крім гарного одягу, парфумів і балету. Доброзичливці натякали Котигорошкови, що його дружина зловживає алкоголем і має коханця, а син зловживає кокаїном і теж має… коханця. Котигорошкови було байдуже.
Навесні у Старій Европі вибухнуло чергове повстання проти українських загарбників. Повстанці підняли сині прапори із золотими навскісними хрестами, що було символом і староевропейського політичного сепаратизму, і водночас — телесіянства. До повсталих приєднувалися телесики з інших країн. Та не лише через спільність символіки телесики брали активну участь у антиукраїнських повстаннях, — вони боролися проти утисків їхньої віри.
Котигорошко зібрав своїх генералів, які прийшли уже вбраними в камуфляжі — готовими до нової
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко», після закриття браузера.