Юрій Григорович Логвін - Закляття відьмака

причаївся кухар Тимко. Йому забаглося все ж подивитись, яке вони розважаються, а не тільки чути, що вони там змовляються на чорне. Та один з окоренків випорснув з-під його ніг, і він полетів униз, добряче вдарившись боком, порвав сорочку і добре роздер шкіру на боці.

Тимко підвівся і став вибирати березові поліняки з тієї полінниці, що розсипалася. Визирнувши з-за рогу, побачив, що той чортів Климентас іде до воріт, бо до стулок дубових гуркала Варка і не могла відкрити своїм ключем. Виходить, чи Климентас, чи ключниця так зачинили хвіртку, що Варка не могла її відімкнути своїм ключем. І грюкала в дубові дошки. Климентас, який ішов їй відчинити, був одягнений, у чобітки взутий. І при шапці.

А тільки ж хвилю тому займався блудом із ключницею в мовниці! І тоді вирішив Тимко на свою голову посидіти за мовницею. Віддихатись, бо сильно забив бока, коли впав із полінниці. Чув, як по сходинках мовниці піднявся небіж Лицаря.

Раптом над головою Тимка вікно-заволока відкрилось і згори до нього проказав голос підступної блудниці:

— Ну, Тимко, ти дістав маку?

— Дістав, аякже!.. Зараз оце запарю, окріп підходить якраз. А тісто вже замісив.

— А чого в тебе лице таке побите?

— Та впав оце…

— Ой не кажи! — проговорила ключниця. — Ану, піднімись до мене! Я подивлюсь зблизька — чи то тебе помордували, чи то справді упав зараз.

— Як же так? Я не можу…

— А то наче ти мене не бачив? — засміялась вона. — Я вже одягнена. Чого огинаєшся?! Заходь!

— Не можу…

— Іди! Я тобі кажу! Не роби людям халепи! Служниці бачили, як ти з господином Климентасом на мечах вправлявся. От вони й докажуть, що господин Климентас тебе зачепив по лицю… А наш господин нам усім таке влаштовує!.. І небожа знову буде картати. Вигнати може! Ти що, хочеш, щоб через тебе родичі посварились?..

— Та ні, я нічого не хотів, — справдовувався ошалілий Тимко.

По-перше, добре вдарився. А по-друге, він же своїми вухами щойно чув, як вони змовлялись на життя хазяїна! А тепер вона таким природним голоском патякає про те, щоб, боронь Боже, Тимко не став причиною сварки між кревняками?!

Мов у тумані, Тимко обійшов мовницю і піднявся по сходах до дверей. І, вже нічого не тямлячи, відчинив двері. В доброму дубовому зрубі була піч, складена з дикого каміння. Ключниця на розпечене каміння вихлюпнула цеберко води. Пара молочними хмарами заклубочилась межи стін. Нічого не можна було путньо розібрати. Тимко тремтів — чи не заманює вона його гола? Та вона була вдягнена і не простоволоса, а й намітка вкладена як треба. Ніхто і не сказав би, що вона була тільки-но розібрана.

Ключниця повернулась до нього:

— Ану покажи, — підступила до нього, щоб добре роздивитись подряпини. Довго їх розглядала, а потім похитала головою і махнула недбало рукою. — Можеш іти!

А Тимко трусився, його аж лихоманка тіпала. Стояв перед нею, опустивши руки, бо сподівався побачити її голу. І коли повернувся, щоб вийти з мовниці, то в сінях лице в лице зіштовхнувся із служницею Варкою. Вона остовпіла, беззвучно пожувала повітря, а тоді скрикнула верескливо:

— Що ти тут робиш?! Там же вона миється!..

— Вона мене покликала. Щоб, значить, я до неї прийшов…

— Ти що, збожеволів?! Якщо брешеш, то вже бреши до пуття!!! Підглядав без стида, без сорому!.. А тепер нате вам, тітонько: «Вона мене покликала!!!»

— Та я нічого… Та я правду кажу…

— Перестань брехати!!! Помовч! Нашкодив, так ще й вибріхується! От же мерзота! Підглядати за… — Вона хотіла сказати: «за полюбовницею хазяїна», але схаменулась, знітилась. А тоді аж заверещала: — Підглядати за голою жінкою — сором де твій?!!

І тут відчинились двері мовниці, прикриваючи очі від диму й пари, що клубочилась хмарою, з’явилась зовсім нага ключниця.

— Що там?!! Ой Боже! — зарепетувала вона. — Та що таке?! Чого це ти його привела?!

— Хіба це я його привела?!! Та він тут підглядав!..

— Не може бути, щоб він підглядав! — відступаючи за двері мовниці, здивувалась ключниця.

На Тимка просто стій напав. У роті все пересохло, язик онімів, руки тремтіли. Саме тоді з’явився небіж Лицарів. Ключниця голосно скрикнула, а проте зовсім не зачинила.

— Що тут сталося? — запитав Климентас, швидко закасуючи рукава.

— Та оцей підглядав за нею… — зніяковіло відповіла Варка, знітившись при появі Климентаса.

— Він?! Підглядав?!!

Климентас з розмаху вжучив Тимка по лицю. Тимко залився рудою. Тоді Климентас вдруге вдарив його по вухові. Тимко відлетів і вдарився головою об стінку. А небіж Лицарів схопив його за груди і почав товкти головою об стіну.

— Ах ти ж свиня! Ах