Террі Пратчетт - Химерне сяйво

прокинуться, та незаперечним є один простий факт: без потужного всепроникного магічного поля Диска тролі давним-давно б вимерли.

Психіатрію на Диску не винайшли. Ніхто ніколи не підсовував Ринсвіндові під ніс чорнильну пляму на білому аркуші, щоб перевірити, чи в його голові не завелися таргани. Тож коли б йому довелось пояснювати, яким чином скелі знову обертаються на тролів, він би лиш забелькотів щось невиразне про те, як перед очима несподівано з’являються картинки, коли довго дивишся на вогонь чи хмари.

Ось перед ним звичайнісінька скеля, і раптом декілька тріщин, які й до того на ній були, набирають вигляду рота або загостреного вуха.

А вже за хвилю, хоча, фактично, нічого не змінюється, на її місці сидить троль, усміхаючись йому повним діамантів ротом.

«Вони не зможуть мене перетравити, — нагадав він собі. — Їх від мене знудить».

Це було невеликою втіхою.

— Значить, ти — Ринсвінд, чарівник, — сказав камінь, що був найближче. Це прозвучало так, наче хтось промчав по гравію. — Це ж треба. Я думав, ти будеш вищим.

— Може, він трохи стоптався, — сказав інший. — Та легенда — страшенно давня.

Ринсвінд незграбно зсунувся.

Він був абсолютно певний, що цей камінь, на якому він сидів, почав змінювати свою форму, і тепер малесенький троль — ледве завбільшки з гальку — вмостився по-панібратськи на його нозі й зацікавлено його роздивлявся.

— Легенда? — здивувався він. — Яка легенда?

— Вона передавалася від гори до камінця ще з вечірньої зорі усіх часів[18], — мовив перший троль. — Коли червона зірка осяє небокрай, чарівник Ринсвінд прийде сюди шукати цибулю. Не кусайте його. Дуже важливо, щоб ви допомогли йому лишитися живим.

Вони замовчали.

— І це все? — спитав Ринсвінд.

— Так, — відповів троль. — Вона нас самих завжди бентежила. Більшість наших легенд — значно захопливіші. У давні часи скелі жили набагато цікавішим життям.

— Справді? — байдуже відгукнувся Ринсвінд.

— О, звісно. То була одна суцільна розвага. Повсюди вулкани. Бути каменем таки дійсно щось важило. Навіть не йшлося про оте безглуздя щодо осадових порід: ти був з вулканічних або тебе просто не існувало. Тепер, звісно, це в минулому. Люди сьогодні кажуть, що вони міцні мов кремінь... хе, та вони в кращому випадку сланець. Ба ні, навіть крейда. Я б особливо не задирав носа, якби мене використовували, щоб малювати, згоден?

— Авжеж, — не забарився погодитись Ринсвінд. — Певно, що згоден. Цілковито. Ця... е-е, ця легенда чи що воно там таке. Вона говорить, що ви не повинні мене кусати?

— Атож, — сказав малий троль, що сидів на його нозі. — До речі, це я тобі підказав, де росте цибуля!

— Насправді ми раді, що ти прийшов, — сказав перший троль, що був — не міг не помітити Ринсвінд — найбільшим з усіх присутніх. — Нас дещо непокоїть ота нова зірка. Що б означала її поява?

— Не знаю, — відповів Ринсвінд. — Усі чомусь думають, що мені це відомо, так все якраз навпаки...

— Не те щоб ми були проти, щоб нас розплавило, — сказав троль-велет. — Зрештою, саме так ми й виникли. Та ми подумали, хтозна чи не спричинить вона кінець усього, а це вже зовсім неприємна річ.

— Вона стає чимраз більшою, — продовжив інший троль. — Ось погляньте. Вона зараз більша, ніж вчора ввечері.

Ринсвінд подивився на небо. Зірка була однозначно більшою, ніж напередодні.

— Тож ми подумали, що в тебе могли бути якісь міркування, — мовив головний троль, настільки лагідно, наскільки може звучати голос, що нагадує гранітне гуркотіння.

— Ви могли б стрибнути через Край, — припустив Ринсвінд. — У всесвіті має бути чимало таких місць, де б придалося трохи зайвого каміння.

— Ми чули про такі випадки, — сказав троль. — Нам траплялися камені, які таке пробували. Вони кажуть, що ти летиш крізь простір, мабуть, мільйон років, а тоді ти вже такий розпечений, що згораєш і зрештою опиняєшся на дні великої ями на якомусь ландшафті. Звучить не надто оптимістично.

Він підвівся — так шумно, що можна було подумати, наче десь у шахті поблизу обсипалася гірська порода, і випростав товстенні, вузлуваті руки.

— Отже, ми повинні тобі допомогти, — сказав він. — То що ти збираєшся чинити?

— Я повинен приготувати суп, — відказав Ринсвінд і невиразно потрусив перед собою цибулею. Це був, напевне, не найгероїчніший і не найдоцільніший жест, який можна було б собі уявити.

— Суп? — здивувався троль. — І все?

— Ну, може, ще кілька паляниць.

Тролі перезирнулись, світячи такою кількістю коштовностей замість зубів, що їх вистачило б, щоб купити невеликий мегаполіс.

Врешті найбільший троль сказав:

— Суп, значить, — він з гуркотом знизав плечима. — Просто ми чомусь сподівалися, що легенда буде більш... ну, не знаю, я просто думав, що... втім, гадаю, це неважливо.

Він простягнув руку, що скидалася на в’язку скаменілих бананів.

— Я — Кварц, — сказав він. — А отам — Хризопраз, і Брекчія, і Яшма, і моя дружина Берил — вона трохи метаморфна останнім часом, але хто зараз не метаморфний? Яшмо, злізь з його ноги.

Ринсвінд несміливо узяв простягнуту йому руку, очікуючи почути, як хрустять його потрощені кості. Та не почув. Рука троля була грубою і трохи замшілою на пальцях поміж нігтями.

— Даруйте мені, — сказав Ринсвінд. — Я ще ніколи не зустрічав тролів.

— Ми —