Нацуме Сосекі - Ваш покірний слуга кіт

була звістка, що Канґецу взявся до докторської дисертації. З усіх новин останнього часу хвалька Мейтея тільки ця одна була варта усіх попередніх. І навіть приємна й радісна. Врешті-решт не важливо, одружиться Канґецу з донькою Канеди чи ні. Важливіше, що він буде доктором наук. Господар не жалкував, що сам, як невдала дерев’яна статуетка, запліснявіє в кутку майстерні різьбяра, аж поки її не сточить шашіль. Тільки б якомога швидше вкрити позолотою досконало виконану скульптуру!

— Справді пише дисертацію? — запально спитав господар, нехтуючи знаки Судзукі-куна.

— Що за людина? Нікому не вірить… Хоча я й сам не знаю, яка в нього тема: жолуді чи механіка повішення. В усякому разі, Ніс, напевно, буде приголомшений.

Щоразу, як Мейтей безсоромно проказував «ніс», Судзукі-кун непокоївся. Але Мейтей, нічого не помічаючи, провадив далі:

— Після нашої розмови я й далі вивчав проблему носа й нещодавно відкрив, що в «Трістрамі Шенді» є міркування про носи. Шкода тільки, що Стерну не можна показати носа пані Канеди. Такий чудовий матеріал був би! Прикро, що такий ніс захиріє у глушині, хоча в нього є всі підстави зберегтися в пам’яті нащадків тисячоліття. Як тільки Ніс з’явиться тут іще, я спробую накидати з нього ескіз, який правитиме посібником при вивченні естетики, — не вгавав Мейтей.

— Кажуть, донька Канеди готова вийти за Канґецу, — повідомив господар новину, щойно почуту від Судзукі-куна. А той невдоволено скривився і ну підморгувати господареві. Та марно — господар реагував так само, як діелектрик на електричний струм.

— Трохи дивно, невже діти навіть таких батьків здатні любити? Але то, напевне, не любов, а якщо й любов, то в усякому разі несерйозна.

— Хай і несерйозна. Аби тільки Канґецу оженився.

— Як це так — оженився? А хіба кілька днів тому ти не був проти? Сьогодні, бачу, ти надто розм’як.

— Не розм’як, я взагалі ніколи не м’якну, а…

— З тобою щось таки сталося. Судзукі, ти от послухай, що я тобі скажу про отих Канеда, — ти крутишся там, у діловому світі, тож воно тобі знадобиться. Їм, бач, заманулося, щоб їхню доньку величали дружиною найобдарованішої в світі людини, нашого приятеля Мідзусіми Канґецу. Та це ж усе одно, що спарувати дзвона з паперовим ліхтарем. Хіба можна стерпіти таке? Навіть ти, комерсант, гадаю, погодишся зі мною.

— А ти, як завжди, енергійний, бадьорий. Чудово. За десять років анітрохи не змінився, молодчага! — пропустивши повз вуха Мейтеєві слова, спробував викрутитися Судзукі-кун.

— Коли вже ти мене так хвалиш, то я ще трохи блисну ерудицією. Стародавні греки надзвичайно високо цінували фізичну культуру й заохочували до неї, видаючи переможцям на різних змаганнях цінні подарунки. Але дивна річ: нема документа, який свідчив би, що вченим видавали нагороди за знання. Я і досі дивуюся: чого б це?

— Справді, якось дивно. — Судзукі-кун підладжувався до Мейтея.

— Аж ось кілька днів тому під час роздумів над проблемами естетики я зненацька відкрив причину того дивного факту. Мої багаторічні сумніви розтанули, на мене найшло таке божественне осяяння, що мені здалося, наче я вийшов з глибокої темряви й досяг райського блаженства.

Мейтей дав таку волю пишномовству, що навіть обличчя Судзукі-куна, неабиякого мастака говорити, наче промовляло: «Так і я не втну». Господар сидів похнюплений і постукував паличками зі слонової кістки по краю тарілки, немов хотів сказати: «Ну от, знову почалося». Лише Мейтей без угаву самовдоволено просторікував:

— Так хто ж, ви думаєте, докладно з’ясував природу цього суперечливого явища і вивів нас раз і назавжди з темного провалля сумнівів? То був, відтоді як існує наука, може, найвизначніший вчений, грецький філософ Арістотель. У його творах записано… гей, не стукай по тарілці, а уважно слухай… Призи, одержувані переможцями змагань, цінувалися дорожче за виявлене мистецтво. Тим-то вони правили водночас за премію і засіб заохочення. Ну, а як зі знаннями? Якщо вже давати винагороду за знання, то це мало б бути щось вартісніше. Однак що ще в світі зрівняється з таким рідкісним скарбом, як знання? Ніщо. Греки розміркували ось як: навіть якщо скласти заввишки з Олімп гору скриньок зі золотом, зібрати все багатство Креза, то цього все одно не вистачить, щоб винагородити за знання. 3багнувши, що, як не крути, а це речі незрівнянні, греки вирішили: вченим премій не видавати взагалі. Сподіваюсь, і ви зрозуміли, що ні золото, ні срібло, ні мідь не можуть зрівнятися зі знаннями. Так от, коли вже ви засвоїли цю засаду, вернімося до раніше порушеного питання. Що являє собою якийсь Канеда? Це ж банкнота з очима й носом, а не людина. Образно кажучи, не що інше, як ходяча банкнота. Донька ходячої банкноти в такому випадку всього-на-всього ходяча марка. 3 другого боку, хто такий Канґецу-кун? 3 ласки неба він найпершим закінчив найвищий храм науки і невтомно в благенькому хаорі з часів каральної експедиції на Тьосю день і ніч досліджував стійкість руху жолудів. На ньому він не зупинився; найближчим часом опублікує свій великий трактат, який затьмарить славу лорда Кельвіна [115]. Щоправда, чисто випадково він мало не стрибнув у воду з моста Адзумабасі, але цей вчииок можна пов’язати з властивою запальним юнакам схильністю до пароксизмів. Цей його замах на життя ніяк не підірвав репутації, що нею він втішався як ерудит. Якщо говорити про Канґецу-куна властивими мені епітетами, то він — ходяча бібліотека, двохсот-восьмиміліметровий набій, нафарширований знаннями. Якщо той набій одного гарного дня вибухне у вченому світі… так і дивись вибухне… таки вибухне…

На цьому місці Мейтеєві забракло, як він сам казав, властивих йому епітетів і він трохи збентежився на думку, що, як кажуть у народі: «Почав за здоров’я, а кінчив за упокій». Але за хвилю оговтався і вів далі:

— Ходячі марки, хоч би їх і тисяча, все одно обернуться на порох. А тому Канґецу-кунові така дружина ні до чого. Я проти, адже це однаково, якби найрозумніший серед звірів велетень слон та одружився б з ненажерливим поросям. Правда ж, Кус ямі-кун? — Господар знову мовчки застукав по краю тарілки. Судзукі-кун трохи злякався і навмання сказав:

— Може, не зовсім так…

Він не знав, що може встругнути такий нахаба, як мій господар, на додачу до ущипливих слів Мейтея. Найкраще якомога швидше нейтралізувати удар Мейтея і вибратися із скрутного становища. Судзукі-кун — не дурень. Він добре розуміє, що в наш час слід уникати відкритих конфліктів, що зайва суперечка — пережиток феодалізму. Мета людського життя — діяти, а не базікати. Якщо