Чак Паланік - Снаф

стелею, так само як плавала колись Кессі, після того як зупинилося її серце.

Шість сотень чуваків. Одна панночка. Світовий рекорд на всі часи. Обов’язкова річ у колекції будь-якого поважного збирача еротичних штучок.

Ніхто з нас свідомо не намірився зробити з цього снаф. Це брехня.

Якщо ви вирішили, що я був живий, то це зовсім інше. Я випив піґулку.

Застібаючи сорочку, малий питає: «То містер Бакарді мертвий?»

І Шейла відповідає, що сказати важко. Вона каже: «З його засмагою та всіми цими кілограмами бронзеру він здається здоровішим та живішим за будь-кого з нас».

Моя доня.

На телеекрані я спускаю глибоко в неживу щілку Кессі Райт, воскрешаючи її трахом. Безцінний кадр з оргазмом зіпсовано, він не годиться ні на що, крім як зробити якусь дитинку. Шейлу. Дурень я, дурень.

Розділ 33

Містер 72

Тепер усе вже позаду. Ми стоїмо в завулку, після того як парамедики запитали Шейлу, чи є якісь близькі родичі. Родина, яку треба повідомити.

Це вже після того, як Шейла у відповідь похитала головою: ні. Струшуючи з волосся білі лусочки, маленькі, наче попіл від багаття, вона сказала: «Нікого. У цієї свині нікого не було».

У містера Бакарді нікого не було.

Це вже після того, як ми залишили в підвалі Дена Баньяна, який вдягався, але натягав сорочку навиворіт. Намацуючи ґудзики, він сказав: «Щодо нашого реаліті-шоу, то чому б не назвати його “Гаряча веде незрячого”?» Він натяг штані навпаки, потім перевдяг правильно. Потім, вивудивши телефон із кишені штанів, Ден Баньян натиснув швидкий виклик і, коли на іншому кінці відповіли, сказав не посилати ескорт. Усе вже скінчилося.

Старий, одутлий тип, якого вони посилали, вже не потрібний.

Роботу зроблено.

Потім Ден Баньян дзвонить, щоб сказати комусь так, тай, так, трохи термінової пересадки волосся. Потім дзвонить до ресторану, щоб замовити столик для нього та міз Райт на сьогоднішній вечір.

Тільки я та Шейла стоїмо в завулку, самі, сонце сідає з іншого боку будинку. Ці призахідні кольори, червоні та жовті, наче полум'я, лягають на інший бік усього навкруж. Шейлині пальці швидко перекладають купюри з однієї руки в іншу, а рот рахує: «…п’ятдесят, сімдесят, сто двадцять, сто сімдесят…» У правій руці в неї 560 доларів. Стільки ж у лівій.

Не переймайся, кажу я їй. Вона може й далі ненавидіти свою маму.

І Шейла знову перераховує купюри, кажучи: «Дякую». Вона витирає очі двадцятибаксовим папірцем. Вона висякується у п'ятдесятибаксовий та каже: «Чуєш, пахне чимось м'ясним?»

Я питаю, чи планує вона мене отруїти.

«Хіба ти не знав? — каже Шейла. — Ущербні люблять ущербних».

Ціанід та цукор. Отрута й антидот. Так, ніби ми врівноважуємо одне одного.

Навіть не знаю. Але цієї миті, стоячи з нею в завулку, за задніми дверима студії, з номером 72 все ще на моїй руці, ця мить здається мені самодостатньою.

Хлопці зі «швидкої» все ще всередині, масажують грудну клітину мертвому тілу містера Бакарді. Втикають у нього шприці, повні якихось ліків. Його очі міцно заплющені через те, що його мертвий рот розтягнувся в широченній посмішці.

І Шейла каже: «Чекай». З грішми, розділеними на дві руки, вона припиняє рахувати. Вона дивиться на зачинені металеві двері, з яких ми щойно вийшли. Двері зачинилися за нами. Після того як клацнув замок, після того як усе скінчилося. Шейла нахиляється, повертає голову, щоб притиснути до дверей вухо. Вона втикає носа в замок та нюхає. Її ніздрі притуляються до замкової шпарини та глибоко втягають повітря. Одна рука, з повною жменею грошей, тягнеться, щоби смикнути за клямку. Смикає сильніше. Її інша рука, з іншою жменею грошей в кулаці, вона стукає нею по металевих дверях. Стукає гучніше. Смикає сильніше. Шейла простягає мені обидві руки, кажучи: «Потримай цю фігню хвилиночку».

Легкий, легкий запах м’ясного димку. Барбекю.

Червоний обрис мого хрестика, що прилип до неї, тане на її щоці.

Уже після того, увіпхнувши всю готівку мені в руки, Шейла починає по-справжньому горлати, ляпаючи по дверях та копаючи їх, а потім тягнучи за клямку обома руками.

Розділ 34

Містер 137

У студії парамедики калатають по голених грудях Бренча Бакарді, латекс їхніх рукавичок приклеюється, а тоді відривається з тріскучим звуком, їхні латексові долоні, замащені брунатним бронзером, відкривають очам мертву, синю шкіру Бакарді. Їхні руки, що стукають кулаками та ривками тиснуть на груди Бакарді, його червона, темно-червона кров з-під соска поплямила їхні рукавички. Поріз від бритви, його зголений сосок, більше не кровить.

Оператори нахилилися поближче, парамедики пітніють, їхні білі уніформи від пройми й до паска вологі та посірілі від поту, і Кессі Райт питає: «Ви це знімаєте?» Студійний фотограф знімкує загальні плани, спалах за спалахом, із усіх ракурсів, заливаючи все різкими ударами світла, від якого ми сліпнемо. Кліпаємо. Вдихаємо гаряче повітря, задушливе від поту, парфумів і сперми.

Кессі сидить навпочіпки на стегнах Бакарді, на щетині його поголеного лобкового волосся. Упершись обома руками в коліна, вона відштовхується, щоб піднятися. Привставши, вона знову ляпається вниз, але не надто швидко, не так швидко, щоб можна було не побачити, як усередині неї зникає синя, задубіла ерекція Бакарді.

Навіть мертвий, цей член усе одно величезний.

Золота середина в світі ділдо. На батарейках чи ручна. Мертва, як її рожева гумова версія під моїм ліжком. Як будь-які святі мощі в соборі. Тверда, як ряди її копій у термоупаковках, виставлені на продаж у магазині секс-іграшок. Тепер це колекційний об’єкт. Антикваріат.

Кессі Райт підіймає стегна і знову ляпається вниз, синій, неживий член виникає на мить і знову зникає, і вона каже: «Переграв мене… ти, хрін гівняний». Вони обоє вщерть залиті потом. Вона гупається піхвою вниз та гарчить: «Ти вкрав мою найкращу сцену, покидьок». З її очей по обох щоках струменять сльози, розмита туш та олівець для очей збігають павутинкою зморщок від очей до підборіддя, її обличчя розкреслене плетивом розгалужених, чорних тріщинок.

Один із парамедиків витискає з тюбика прозорий гель, намащує гель на маленьку кетчерську рукавичку. Крихітну, білу рукавичку. Тоді він тре цю рукавичку об іншу маленьку рукавичку, розтираючи гель по обох. З обох маленьких кетчерських рукавичок звисають дроти, що тягнуться до коробки, на якій сяють червоні вогники.

Парамедик, що розмащує гель, каже: «Готово!»

Інший парамедик відхиляється назад, подалі, не торкаючись Бакарді.

Маленькі кетчерські рукавички, насправді це кардіальні пластини. Серцевий дефібрилятор. Мільярд вольт електрики, готові шоком повернути Бакарді до життя.

Парамедик, що тримає пластини, кричить: «Готово, панянко!» — просто