Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

призначений комусь іншому, здавався йому прихованою обіцянкою. Якось у вестибюлі вона вхопила Раунделла за піджак, посмикала його і засміялася, той щось пробурмотів у відповідь. Він два дні переслідував невинного урядового радника, щоб переконатися, що між ними нічого немає. Більше не вірив її минулим ласкам. Вона могла бути з ним або проти нього. І була проти. Він не міг стерпіти навіть її ніжних посмішок у свій бік. Якщо передавала йому келих, не пив з нього. Коли за вечерею вона вказувала на вазу з калами, він не дивився туди. Просто ще одна бісова квітка. Вона була оточена новою групою близьких друзів, до якої не належали ані він, ані її чоловік. Жодна жінка не повертається до свого чоловіка. Це все, що він знав про людську природу і кохання.

Він купив блідо-коричневий сигаретний папір і заклеїв ним кілька розділів Геродотової «Історії», котрі його більше не цікавили. Записав усі її аргументи не на його користь. Теж вклеїв їх до книжки — створив для себе голос спостерігача, слухача, «його».

За кілька днів до початку війни він востаннє вирушив до Гільф-ель-Кебіру, щоб розібрати свій табір. Її чоловік мав забрати його звідти. Чоловік, котрого вони обоє любили, поки не покохали одне одного.

Кліфтон прилетів до Увейнату, щоб забрати його у призначений день, облетів загублену оазу так низько, що повітряний потік літака зривав листя з акацієвих чагарників, «Метелик» ковзав над западинами й урвищами, поки він стояв на найвищому стрімчаку і сигналізував шматком синього брезенту. Раптом літак ввійшов у піке, полетів просто на нього і за п’ятдесят метрів врізався в землю. Із шассі вирвалась блакитна цівка диму. Вогню не було.

Чоловік втратив глузд. Вирішив убити усіх. Убити себе, і свою дружину, і його, якщо вже не вдавалося відрізати йому шлях із пустелі.

От тільки вона не загинула. Він вивільнив її тіло й виніс із мертвої хватки літака, з останніх обіймів її законного чоловіка.

— Чому ти ненавидів мене? — шепотіла вона в Печері Плавців, намагаючись заглушити свій біль. Зламане зап’ястя. Роздроблені ребра. — Ти жахливо ставився до мене. Мій чоловік саме цього від тебе й очікував. А я й зараз ненавиджу цю твою звичку — зникати в пустелях чи барах.

— Ти покинула мене у Ґроппі-парку.

— Тому що ти не хотів мене більше за все на світі.

— Тому що ти сказала, що твій чоловік втратить глузд. Що ж, він втратив його.

— Ненадовго. Я втратила глузд задовго до нього. Ти вбив усе в мені. Поцілуй мене. Перестань захищатися. Поцілуй мене і називай мене на ім’я.

Їхні тіла зустрілися разом із запахами і потом, хижо прагнучи продертися під тонку плівку шкіри язиком і зубами, наче вони могли ухопитися там за вдачу іншого і, кохаючись, вигризти її з плоті раз і назавжди.

Зараз її руки не були присипані тальком, а стегна — скроплені трояндовою водою.

— Ти вважаєш себе бунтарем, іконоборцем, але це не так. Лише відсуваєш, рухаєш те, чим не в змозі оволодіти. Якщо тобі щось не вдається — відступаєш в інший бік. Нічого не змінює тебе. Скількох жінок ти знав? Я покинула тебе через переконання, що ти ніколи не змінишся. Подекуди ти стоїш у кімнаті такий мовчазний, такий нерухомий, наче найбільшою зрадою проти тебе буде розкриття ще шматочка твого характеру.

У Печері Плавців ми розмовляли. Ми були лише за два градуси широти від безпечної Куфри.

Він замовкає і простягає руку. Караваджо кладе на почорнілу долоню морфієву пігулку, і вона зникає в почорнілому чоловіковому роті.

— Я перетнув засохле озеро в напрямку оази Куфра. Не мав із собою нічого, тільки одяг проти щоденної спеки та нічного холоду. Свого Геродота я залишив біля неї, а три роки по тому, у 1942-му, я йшов із нею до захованого літака, ніс її тіло так, наче це були лицарські обладунки.

У пустелі все необхідне для виживання — під землею: печери троглодитів, вода, котра спить усередині захованих рослин, зброя, літак. Там, де сходяться 25° довготи і 23° широти, я копав пісок, шукаючи брезент, і старий літак Медокса став потрохи з’являтися. Була ніч, але я спітнів навіть на холодному повітрі. Узяв гасовий ліхтар, наблизив його до неї та сів поруч. Двоє коханців і пустеля — не пам’ятаю, чи світили місяць, зірки. Решта світу захлинулася у війні.

Літак з’явився з піску. Їжі в мене не було, тож я слабшав. Брезент був важкий, я навіть не міг відтягнути його, а просто розрізав на шматки.

Уранці, поспавши дві години, я заніс її до кабіни. Завів мотор і повернув літак до життя. Ми рушили, а потім піднялися — із запізненням на кілька років — до синіх небес.

Запала тиша. Обпечений чоловік дивився просто перед собою в своєму морфієвому просторі.

Зараз він бачить літак. Із повільними звуками і зусиллями той підіймається над землею, мотор пропускає оберти, наче в’язальниця проґавила кілька петель, саван майорить у сповненому шумів повітрі кабіни, ці звуки стають нестерпними після усіх цих днів безмовних подорожей. Чоловік дивиться вниз і бачить, що замастив коліна пальним. З дівочої блузки стирчить акацієва гілка. Акація й кістка. Як високо він відірвався від землі? Як низько він злетів у небо?

Шассі чіпляється за верхівки пальм, він задирає ніс літака догори, і пальне тече сидінням, а її тіло сповзає. Іскра короткого замикання потрапляє на гілочку на її коліні, й та займається. Він кладе її на спину на сидіння біля себе. Притискає руки до кабінного скла, але воно не рухається. Б’є його кулаками, скло тріскає і врешті розбивається, пальне і вогонь розхлюпуються, розтікаються і поглинають усе довкола. Як низько він у небі? Вона зникає: колючки акації, листочки, гілочки, котрі відтворювали форму її рук, — усе перетворюється на вуглинки. Нова порція повітря — і тіло зникає. Присмак морфію на кінчику язика. Караваджо віддзеркалюється в темних озерах очей. Він хитається туди-сюди, як відро в криниці. Чомусь його обличчя заливає кров. Він летить на старому прогнилому літаку, повітря розриває брезент на крилах просто на льоту. Вони мерці. Як далеко біліла та пальма? Як давно? Чоловік витягає ноги з калюжі пального, але вони такі важкі. Вже ніколи йому не підняти їх. Він старий. Раптово. Втомився жити без неї. Він не може лягти до її обіймів і довірити вартувати цілий день і цілу