Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

- Пасха то святе! - Казав їй ще раніше Сергій. - Ми кожен рік збираємося на ніч. В цей раз я буду радий та щасливий, якщо з нами будете ви з Кароліною. Я б ще і Юліану покликав та щось вона, як мені здається, не дуже любить нашу компанію. Але ви обов'язково приїжджайте. Без вас обох то буде взагалі не свято. Я дуже хочу, щоб ви були разом з нами. - Щиро зізнався Сергій дівчатам. І так на них посміхаючись, подивився. Такій в нього зараз був дуже красномовний погляд, що і слів більше ніяких не треба було йому казати. Вони вже були згодні.

На це все Мілана лише розвела руками та сказала, що вони з Кароліною обов'язково будуть, а зі своєю Юліаною мов розбирайтеся самі. Бо Мілана дійсно не могла пояснити чому її подруга так не хоче приходити до хлопців разом з ними. Наче чогось вона боїться. Або когось. Це було все дуже і дуже дивно.

Та про все це потім я подумаю, вирішила Мілана. Зараз головне утримати слова. І я обов'язково його утримаю! Щоб там не казала тітонька чи інші родичі. Я все одно піду чи поїду до хлопців. Хай ми будемо з запізненням то все одно будемо. А це головне. Не можу його підвести. Він же буде саме на нас чекати. А може і особисто на мене, чомусь з сумом подумала Мілана. 

Вона тихенько зібралася і коли вже всі сиділи на вулиці за столом, вийшла з хати у своєму нормальному одязі й мовчки попрямували до воріт.

- Ой, Міланочка, а ти куди? - Спитали її мама..

- Я на зупинку. У сьомій іде останній автобус. Мені обов'язково треба у місто. На мене там чекають. Я повинно бути. Я обіцяла. - Сказала дівчина та пішла собі далі. Бо знала. Бо була впевнена на сто відсотків, що все вона робить вірно. Треба завжди тримати своє слова. Треба іхати будь-що твердо знаючи, що тебе там чекають. 

- Ну так, як обіцяла то йди доню, — вирішив за усіх батько.

А Мілані тільки цього і треба було. Вона на це і розраховувала. На батьківську підтримку. Він в неї людина проста, чесна та порядна. Без утіх всіх планів на щасливе одруження.

- А як же знайомство? - Почала переживати тітка, — Люди ж приїдуть на тебе подивитися. Що я Їм скажу? Ми ж з ними вже про все домовились. - Несподівано сказала тітка. 

- Якось іншим разом. - Посміхнулася дівчина. - Покажіть їм мою світлину, у вас же, мабуть, з собою є. - Відповіла Мілана і сама сміючись зі своєї, на її думку, дуже дотепної відповіді, попрямувала на зупинку, думаючи про те, яка вона молодець, що не залишилась та вирішила зробити так, як ій підказала ії серце. 

Вона прийшла саме вчасно на зупинку бо дуже поспішала. Це був останній автобус. Людей було звісно багато. Всі хотіли потрапити до міста. Здається що бажаючих їхати навіть більше, чим місця в автобусі. Та Мілана була дівчина дуже цілеспрямована та наполеглива. Якщо вона мала ціль то завжди її досягала. Майже завжди. 

Але зараз немає бути ніякого "майже", вирішила Мілана. Я так вирішила. Я так хочу. Я так можу, казали вона собі. Я повинна потрапити на цій автобус будь-що.

Мені обов'язково треба бути в місті саме сьогодні і саме зараз. І я туди потраплю!  Чого б це мені не коштувала. Так вона думала і так робила. І дівчина таки сіла в цей останній автобус та поїхала до міста. 

Так. Їхати може було й не дуже довго. Але скільки ще в неї було різних справ! Та головне, що я зробила так, як я хотіла. Як обіцяла. Бо там на мене, і це я знаю стовідсотково, чекають і з нетерпінням великим. І хтось, так підказує мені моє серце, дуже хоче мене там бачити. Тому я повинна приїхати вчасно. Чого б це мені не коштувало! 

Мілана дивилася у вікно та раділа, що вона вже скоро буде дома. Всі знайомі міста. Вона знала наперед скільки кілометрів вона вже проїхала і скільки ще ій залишилося, щоб дістатися до дому. Ій тільки попасти скоріше до себе у квартиру. А там - все вже розписано по хвилинах. Так. Вони запізнилися. Але вона все одно приїде і це буде головне!

В той самий час, коли Мілана їхала собі у міжміському автобусі, Сергій ходив по двору, не знаходячи собі міста. Він все чекав на дівчат і не міг повірити, що вони не приїдуть. Цього не могло бути тому що не могло. 

 Вже час, а дівчат ще не має, хвилювався Сергій. Не знаю, що там могло статися, думав хлопець та вони мають приїхати, бо я вірю та відчуваю, що Мілана мене не підведе. 

Але все одно він переживав аби з ними, а особисто з Міланою все було добре. Сергій чомусь дуже саме за неї хвилювався. Вона була йому найдорожче. А чому він і сам поки що не знав.