Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Ґулькою кличуть, – потираючи цього разу маківку, скаржився незадоволений гном.

– Гей! Ґулько! Ти коли останнього разу підстригався? – гукнув товариша М'якуш.

– На відміну від таких, як ти, м'якотілих, я твердо стою на своїх принципах! – вильнувши хвостом, гордо відповів Ґулька. – Сказав, що до Нового року стригтися не буду, значить, не буду.

– Ха-ха! – сміявся, поглядаючи на всі боки, М'якуш. – Але ти не уточнив, до якого саме Нового року…

– Чудово! Чудово! – плескали в долоні метелики і феї.

Однак дядечко городовий, судячи з усього, захоплення публіки не поділяв.

– Гумористи тут мені знайшлися! – грізно прикрикнув він на підлеглих і, погладивши бороду, підійшов до хлопчика.

Поки старий вояка розглядав Яшку, який досі лежав на землі, його м'яка борода лоскотала обличчя і шию малюка, ніби робила самостійне розслідування.

– Хи-хи... – вирвалося у хлопчика, хоча живіт болів нестерпно і Яшці, взагалі-то, було не до сміху.

– Чому це Хлопчик-Чисте Серце лежить посеред ринкової площі, коли сам Барсеніус давно вже чекає на нього в своїй резиденції? – гладячи бороду, запитав городовий. Правда, не зовсім зрозуміло було, кому саме було адресовано питання.

– Маленький ненажер-р-ра пер-р-реїв смакоти, – вказуючи тонким пальцем на хлопчика, пояснила Розочка, яка невідомо звідки з'явилася за спиною Югового.

– У-у-у! – пролунало з усіх боків.

– Так хлопчика слід було назвати не Чистим Серцем, а Ненаситним Шлунком! – голосно жартував блакитний метелик.

– Та ні ж! – перебив його метелик з жовтими крилами. – Хлопчик-Великий Апетит звучить краще!

– Ось я вам... – пригрозив кулаком дурним метеликам Яшка, але зразу же скорчився, схопившись за живіт.

– До шпиталю хлопця треба відвезти, – між іншим, підказала Розочка, яка все ще крутилася біля варти зі списами.

Немов за командою, до хлопця підбігли двоє кроликів-санітарів і поклали його на носилки, споруджені з вербових прутиків і листя каштана.

– Не хочу!!! – заволав малюк, заливаючись сльозами.

– А їсти все, що попадеться під руку, та ще немите, хотів? – погрозила пальцем буква «Р», що не відставала від носилок. – Буде тобі гумова груша! Будеш знати, як без міри їсти!!!