Федеріко Андахазі - Конкістадор

негайно. Тепек, вилізши з каное, проминув вулицю Цирульників, на якій чоловіки мили голову, голилися й замовляли цирульникам непрості зачіски. Слідом простягалася вулиця з довгим рядом шинків, де продавали страви на будь-який смак: холодне, гаряче, м’ясо, рибу. Люди у цю пізню годину гуртувалися тут ще й для того, щоб випити, адже алкоголь був заборонений, тож торгували ним більш-менш підпільно. Старий Тепек поквапним кроком проминув вулицю Ткачів та Гончарів, потім галасливу вулицю, де торгували птицею, й нарешті дістався вулиці Травників. З одного боку стояли ятки, у яких продавали листя, стебла та корінці, а напроти торгували вже готовими ліками: мазями, бальзамами, пластирами, відварами. Тепек увійшов до однієї з яток з готовими зіллями, шанобливо привітавшись з майже сліпим хазяїном, про сліпоту якого годі було здогадатись, адже рухався він дуже впевнено. Незрячий травник помацав тіло хлопчика: коли дістався черевця, на обличчі з’явилася тривога. Травник обмацав кожну п’ядь запаленого черевця, а потім рвучко перевернув малого, та так, що з рота хлопчика полилася жовта рідина. Сліпий ретельно обнюхав липку смердючу речовину й нарешті оголосив свій вирок.

— Сумніваюся, що він виживе, — мовив він рішуче.

Тепек заперечив з непорушним виглядом:

— Але ж має бути якийсь засіб!

Травник надовго замовк, а потім таки простягнув давньому клієнтові продовгувату посудину з якимсь зіллям та жмут вербових галузок. Сліпець пояснив, як треба споживати ліки. Тепек збагнув, що протягом найближчих трьох діб спати йому не випадає: мусить підпалювати галузку за галузкою й обкурювати кімнату, коли прутик догорить, — дати малому ковток відвару, враз знову запаливши галузку, повторити все спочатку, коли вона догорить до кінця. Так треба робити три дні й три ночі. Старий поцікавився, чи має власне дим від галузок який-небудь лікувальний вплив, чи потрібен лише для того, щоб показувати тривалість та частоту споживання відвару. Хай там як, а щодоби доводилось спалювати десь зо двадцять чотири галузки. Тепек розрахувався торбинкою, наповненою золотим піском, а також пообіцяв наступного дня прислати три суми какао.

Але перш ніж член Ради мудреців з дитиною покинули ятку, травник повторив свою думку:

— Сумніваюся, що він виживе.

Тепек втратив уже двох синів і не мав наміру розпрощатися зі своєю останньою несподіваною можливістю продовжити рід. Узявши знесилене маля на руки, він обійняв його так, наче то була найбільша надія його життя.

4

Осінь по весні

Тепек мав удосталь підстав, щоб відмовитись поклонятися богові війни та жертвувань. Багато років тому його сини разом з численним військом мешиків відбули на південь, щоб завоювати землі виштотів. Уже чимало народів підкорялося імперії, і здавалося, що на мешиків чекає чергова військова кампанія й блискуча перемога над ворогом. Та минав день за днем, а від війська жодних звісток не було.

Тепек виховував своїх синів за правилами давніх предків, тольтеків, — ба навіть саме слово означає «мудра людина». Саме так Тепек ставився до своїх пращурів, допоки не взяла гору молода партія воїнів. На думку старого Тепека, війна змусила тольтеків не лише не стати мудрішими, а й узагалі — перестати існувати. Тепек ніяк не міг стати на заваді рішенню синів піти у військовий похід. Навпаки, оскільки він був державним службовцем, він був зобов’язаний послати синів служити в імператорську армію. Того дня, коли прощався з синами, Тепек гірко жалкував, що навчав синів науки, поезії і пізнання істини, бо натомість мав би загартовувати їхні тіла в боротьбі та військовому мистецтві. У ті часи здавалося, що війна — то єдина доля, яка чекає на молодика.

Ось про що розмірковував старий, підпалюючи чергову галузку, жертвуючи власним сном задля видужання малюка, котрий лежав у тривожній нетямі між двома нападами болю.

Й що довше він спостерігав за хлоп’ям, то більш невідступними ставали його спогади про синів. Скільки безсонних ночей просидів він біля їхніх ліжок, коли вони хворіли! Й ось тепер, в осінній порі свого життя, міркував Тепек, йому доводиться починати все спочатку. Він зовсім не замислювався над тим, як важко виховувати дитину — він лише намагався захистити хлопчика від страждань. З іншого боку, старий розумів, що йому самому небагато відміряно й що насправді він прирікає малого приблуду знову пізнати сирітську долю. Кімната сповнювалася димом від спалених галузок, і водночас наповнювалася споминами пам’ять Тепека. Годі йому забути той день, коли він отримав трагічну звістку. Проминуло кілька місяців, ніхто нічого не знав, аж допоки прилетіла чутка: з гір спускається військо. Люди виходили на вулиці, залишаючи вдома свою роботу, щоб привітати героїчних воїнів Теночтитлана. Звісно, в юрбі бігли й Тепек разом з двома дружинами. Й ось побачили вони, що до міста підходить не переможне військо, а гурт людей, знесилених втомою та соромом. Їх розбили вщент. Вижила лише купка солдат. Вони несли з собою зламану зброю, замість одягу — ганчір’я та найгірші новини. Від них Тепек дізнався, що в одного з його синів, старшого, поцілила ворожа стріла, тож він помер, не страждаючи. А молодший, котрому заледве виповнилося тринадцять років, потрапив у полон, і його серце віддали богові війни. Тому ж немилостивому богові, якому правив офіри його власний народ. Два народи винищували один одного іменем одного й того ж божества. Якщо й існує у світі більш мерзенний бог, що вимагає жертвувати життями своїх та чужих, синів обох народів, тоді головний ворог — саме цей бог. Так міркував старий.

Тепеку здавалося, що він буде не в змозі носити такий біль у серці. Утім, він пережив не лише втрату синів, а й смерть обох дружин. Такий уже тягар довголіття. Пригорнувши дитину до грудей, старий ревно стежив за галузкою, що диміла, аби малюк вчасно отримав ліки.

Три дні й три ночі Тепек боровся зі сном. Три дні й три ночі він жодного разу не запізнився напоїти малого. Три дні й три ночі він буквально очей не зімкнув, щоб галузки безугавно диміли. Три дні й три ночі він втішав дитину, коли хлопчик починав хлипати. Усупереч сподіванням та переконанням жерців, хлопчик цілком одужав. Старий Тепек спромігся вирвати його спочатку з кривавих пазурів бога війни, а потому — з гидких лап хвороби. Коли сплинули три дні й три ночі, Тепек побачив, що новий син, якого подарував йому Кетцалькоатль, бог життя, спить на його руках здоровим дитячим сном. Й ось цими вузлуватими, кістлявими, зморщеними руками Тепек здійняв хлопчика високо у світанкове небо й нарік його ім’ям Кетца, що означає «воскреслий».